Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 103

— Говори з ними, братику, сам, а я буду спостерігати, щоб вони чого-небудь не встругнули, — вирішив він.

— Добре, але що я повинен їм сказати?

— Скажи, що втекли наші коні. Попроси попоїсти й скажи, що ми хочемо перепочити в їхньому селищі.

— Ми сядемо тут і почекаємо, поки хто-небудь до нас підійде, — запропонував Томек, сідаючи на землю недалеко від селища.

Минуло кілька хвилин. Боцман Невицький недбало поклав карабін на коліна. Скоса глянув на курені тубільців й одразу переконався, що багато очей уважно придивляється до них. Незабаром із селища вийшла жінка з палаючою гілкою в руці. Кинувши її поблизу мисливців, вона повернулася назад.

— Що це означає, братику? — запитав боцман.

— Не знаю, пан Бентлі нічого не казав про палаючі гілки.

— Гм! Може, це знак, аби ми розпалили вогнище? — задумався моряк. — Спробуймо! Візьми цього австралійського сірника, а я назбираю трохи хмизу.

Боцман, не випускаючи з рук карабіна, наламав трохи гілок. Через хвилину вони вже сиділи біля палаючого вогнища. Тепер жінка принесла їм велику бляшанку з водою, яку поставила на півдорозі між селищем і мисливцями. Томек негайно приніс її. Боцман поставив бляшанку перед собою і мовив:

— Так, вогонь і вода вже є. Цікаво, чим вони нас частуватимуть?

Жінка знову вийшла з кола куренів. Цього разу вона подала мандрівникам два круглих предмети на великому листку. Це були великі яйця, майже круглі з обох боків, з шорсткою, зернистої будови, жовто-білою шкаралупою.

— Ставлю пляшку рому, якщо це не яйця страуса ему, — здогадався боцман. — Бентлі казав, що вони придатні для їди. Мабуть, зваримо їх круто?

— Так, можемо зварити їх у бляшанці, — відповів Томек.

Частину води боцман відлив у манірки, потім поклав яйця в бляшанку, яку поставив на камінь посеред вогнища. Тим часом жінка знову принесла два листки, а на них, як на тарілках, лежали смужки в’яленого м’яса кенгуру та їстівне коріння рослин.

Друзі поділили між собою одне яйце ему, з’їли трохи твердого, в’яленого м’яса, а на десерт почали жувати коріння. Коли вони вгамували голод, до них підійшов літній австралієць. Томек розпочав розмову, але порозумітися з тубільцем було надзвичайно важко. Він знав дуже мало англійських слів, тому розмова, доповнювана жестами, тривала довго, доки в очах тубільця з’явився блиск порозуміння. Він із цікавістю оглянув фотографію вбитого тигра й Томека, який сидів на слоні, уважно вислухав розповідь про втечу коней під час бурі. На закінчення Томек попрохав забезпечити їх харчами, а також дозволити відпочити в селищі.

Тубілець відійшов до гурту чоловіків, озброєних списами, бумерангами й товстими палицями. Різким голосом повторив їм Томекові слова, після чого серед тубільців запанувала глибока тиша. Через деякий час старий повернувся до мисливців. Зупинився перед ними й сказав:

— Білі люди — погані люди. Навіть коні воліли піти до динго, ніж залишатися з ними. Ми також не хочемо тут вас бачити. Ідіть звідси геть, негайно!