Читать «Худий» онлайн - страница 89

— Знаю, та цього разу боюся. Він не пішов на роботу. Сподіваюсь, просто кружляє десь віскі… однак чогось боюсь. Ніку, як ти гадаєш, він справді кохає те дівчисько?

— Принаймні йому так ввижається.

— Він казав, що кохає?

— На це не слід зважати.

— Може, варто було б поговорити з нею?

— Ні.

— Чому — ні? Думаєш, вона його кохає?

— Ні.

— Та що з тобою? Трапилось щось? — роздратовано спитала вона.

— Ні, просто я не дома.

— Що? А-а, ти хочеш сказати, що не можеш говорити?

— Саме так.

— Ти… у неї?

— Так.

— Вона вдома?

— Ні.

— Думаєш — з ним?

— Не знаю, але думаю, що ні.

— Зателефонуй, коли зможеш говорити, або краще — зазирни до мене, гаразд?

— Добре, — пообіцяв я і поклав трубку.

Мімі здивовано розглядала мене своїми блакитними очима.

— Невже хтось сприймає всерйоз походеньки мого чада? — Не дочекавшись відповіді від мене, вона зареготала і поцікавилась: — А що Доррі й досі удає із себе страдницю?

— Схоже на те.

— І удаватиме, поки їй віритимуть. А ти — один з тих, кого вона оступачила — чогось боїшся повірити, що я… скажімо, здатна казати правду.

— Цікава думка, — зазначив я і хотів ще дещо додати, та в цю мить пролунав дзвоник у двері.

Мімі впустила лікаря — опасистого дідугана, що горбився і шкандибав — і провела його до Гілберта.

Я висунув шухляду стола і роздивився акції — п'ять — компанії «Пост телеграф енд кейбл», шість з половиною — «Сан-Пауло сіті», шість — «Амерікен тайп фаундерс», п'ять з половиною — «Сертн-тід продакшн», шість з половиною — «Аппер Остріє», п'ять — «Юнайтед драгс», чотири «Філіппін рейлвей», шість — «Токіо електрік лайтінг» — на загальну суму приблизно 60 тисяч доларів, прикинув я на око, і десь від чверті до третини цієї суми за ринковими цінами.

У двері подзвонили. Я засунув шухляду і впустив Маколея.

Він виглядав утомленим. Сів, не знявши, пальта, і мовив:

— Що ж, кажіть найгірше. Що він тут устругнув?

— Я ще не все знаю, тільки те, що він передав Мімі деякі акції й грошовий чек.

— Це мені відомо.

Він пошарудів у себе в кишені й простягнув мені листа.

«Дорогий Герберте!

Я передав сьогодні місіс Мімі Йоргенсен цінні папери, перераховані нижче, і чек на десять тисяч доларів довірчої компанії на Парк-авеню, виписаний на 3 січня. Будь ласка, забезпечте на той день гроші під чек. Ви можете продати деякі з акцій підприємств громадського користування, а втім, дійте на власний розсуд. Так вийшло, що я мушу негайно виїхати з Нью-Йорка і, певно, повернуся лише через кілька місяців, але час від часу озиватимусь до Вас. Дуже шкода, що не маю можливості зустрітися сьогодні ввечері з Вами і Чарлзом.

Щиро Ваш

Клайд Міллер Уайнент».

Під розгонистим підписом йшов перелік акцій.

— Як ти одержав цього листа? — спитав я.

— Приніс посильний. За що, на твою думку, він їй платить?

Я похитав головою.

— Намагаюся з'ясувати. Вона стверджує, що він вирішив «забезпечити» її та дітей.

— Це так само вірогідно, як і те, що вона каже правду.

— А що це за акції? — спитав я. — Я вважав, що ти опікуєшся всім його майном.

— Я теж так думав, але цих акцій не мав і навіть не знав, що вони існують. — Він узявся руками за голову, спершись ліктями на коліна. — Якщо вистроїти в лінію все те, чого я не знаю…