Читать «Худий» онлайн - страница 90
Дешіл Хемметт
30
До вітальні вийшла Мімі з лікарем.
— А-а, добридень! — привіталася вона сухо з Маколеєм і потисла йому руку.
— Знайомтесь: доктор Грант, містер Маколей, містер Чарлз.
— Як там хворий? — поцікавився я.
Лікар Грант відкашлявся і сказав, що, на його думку, нічого страшного з Гілбертом нема — наслідки побоїв, а той незначний крововилив припиниться. Він знову прочистив горлянку і повідомив, що був дуже радий з нами познайомитись, після чого Мімі проводила його до дверей.
— А що сталося з хлопцем? — спитав мене Маколей.
— Уайнент послав його займатися марними пошуками в квартирі Джулії Вулф, а там він наскочив на лютого фараона.
Мімі повернулася назад.
— Вам розповів містер Чарлз про акції та чек? — запитала вона.
— Уайнент надіслав мені листа, повідомивши, що передав їх вам, — відповів Маколей.
— Тож не виникне ніяких…
— Ускладнень? Не бачу причин для цього.
Мімі трохи полагіднішала, очі її потеплішали.
— Я також не бачу, але ось він, — вказала вона на мене, — напускає жаху.
Маколей ввічливо вишкірився:
— Містер Уайнент не поділився часом з вами своїми планами?
— Він щось казав про терміновий від'їзд, але, мабуть, я неуважно слухала. Не пригадую, чи казав він, коли і куди їде.
Я глузливо рохнув, Маколей удав, що повірив.
— Чи не розповідав він про Джулію Вулф, свої ускладнення чи щось таке інше стосовно вбивства? — спитав Маколей.
Мімі категорично похитала головою.
— Ані слова, ні натяку. Я його намагалася розпитати, але ви ж бо його знаєте. Звертаєшся, буває, наче до стіни.
Я задав запитання, що його Маколей, схоже, соромився поставити:
— А про що він взагалі говорив?
— Та так — ні про що: про нас, про дітей, зокрема — про Гіла. Він дуже хотів його побачити й чекав майже годину сподіваючись, що той повернеться. Розпитував і про Доррі, але без особливого зацікавлення.
— Він не казав про свій лист до Гілберта?
— Ані слова. Я можу повторити всю нашу розмову, як бажаєте. Я не знала, що він прийде, бо він не зателефонував навіть знизу. Почувши дзвоник у двері, я пішла відчиняти, дивлюсь — він, помітно постарілий з часу нашої останньої зустрічі й ще більш схудлий. «Боже мій, Клайде!» — здається, вигукнула я, а він спитав: «Ти одна?» Я відповіла ствердно, і він зайшов. Тоді…
У двері подзвонили, й Мімі пішли відчиняти.
— Що скажеш? — прошепотів Маколей.
— Якщо мені захочеться їй повірити, — відказав я, — сподіваюсь, вистачить глузду цього не робити.
Мімі повернулася з Гілдом і Енді. Гілд кивнув мені, потис руку Маколею, а тоді обернувся до Мімі:
— Отже, пані, прошу вас розповісти…
— Лейтенанте, — урвав його Маколей, — дозвольте спершу мені взяти слово. Моє повідомлення передує оповіді місіс Йоргенсен і…
Гілд махнув дужою рукою адвокатові.
— Прошу! — Він сів на краєчок дивана.
Маколей повторив ранкову розповідь. Коли він згадав, що повідомив мене ще ранком, Гілд тільки сумно зиркнув на мене, а тоді взагалі перестав помічати й уважно слухав Маколея, який виклав усе докладно і зрозуміло. Двічі Мімі поривалася було щось сказати, та кожного разу затиналась. Скінчивши, Маколей простягнув Гілду записку про акції та чек.