Читать «Худий» онлайн - страница 88
Дешіл Хемметт
— Що він робив у неї?
— Спробую зараз з'ясувати.
— Ти серйозно про дзвоник до поліції?
— Ясна річ.
— То подзвони, а я зараз під'їду.
— Гаразд. До зустрічі.
Я зателефонував Гілду.
— Щойно ви пішли, я одержав новини, — повідомив він. — Ви де? Можна говорити?
— У місіс Йоргенсен. Мусив привезти хлопця додому. Цей ваш рудоволосий бугай зробив йому внутрішній крововилив.
— Уб'ю це мурло! — прогарчав він. — То краще не розповідатиму по телефону.
— У мене також є новини. Уайнент, за словами місіс Йоргенсен, був у неї майже годину і пішов за кілька хвилин перед моїм приходом.
Гілд якийсь час мовчав, а тоді кинув:
— Нікого не випускати! Зараз буду.
Я саме розшукував телефонний номер Квінів, коли у вітальню вийшла Мімі.
— Як ти думаєш, у нього серйозне поранення? — спитала вона.
— Не знаю, необхідно викликати лікаря. — Я підсунув до неї телефон. Коли вона подзвонила, я сказав: — Я повідомив поліцію, що Уайнент приходив сюди.
Вона кивнула.
— За цим, власне, я тобі телефонувала — порадитись, чи слід їм казати.
— Ще я подзвонив Маколею. Він теж приїде.
— Він мені нічого не зробить! — обурилась вона. — Клайд дав їх мені за власним бажанням — і вони мої!
— Що твоє?
— Акції, гроші.
— Які акції? Які гроші?
Вона підбігла до стола і висунула шухляду.
— Ось, дивись!
Там були три пачки акцій, зв'язані разом широкими гумовими пасками. Зверху лежав рожевий чек на 10 тисяч доларів довірчої компанії на Парк-авеню на ім'я Мімі Йоргенсен, виписаний Клайдом Міллером Уайнентом від 3 січня 1933 року.
— Дату проставлено на п'ять днів наперед, — зазначив я. — Що за безглуздя?
— Він сказав, що не має зараз на рахунку достатньої суми й не встигне її вкласти протягом одного-двох днів.
— Це дорого коштуватиме, — попередив я її. — Сподіваюсь, ти до цього готова?
— Не розумію чому, — заперечила вона. — Чому б моєму чоловікові… колишньому чоловікові… не забезпечити мене і своїх дітей, якщо він цього бажає?
— Облиш! Що ти йому продала?
— Продала?
— Атож. Що ти пообіцяла зробити протягом цих днів чи що зажадав він в обмін на цей чек?
Вона незадоволено скривилась.
— Їй-богу, Ніку, ти коли-небудь станеш повним придурком через свою постійну підозрілість.
— Поки тільки вчусь. Ще три уроки — й одержу диплом. Пригадуєш, вчора я тебе попередив, що ти можеш опинитися за…
— Не треба! — зойкнула вона і затулила мені рота рукою. — Нащо повторювати? Ти ж бо знаєш, як мене це лякає і… — Голос її став солодким і улесливим: — І мусиш знати, що я збираюся робити. Невже ти такий бездушний?
— Не в мені справа, — зауважив я. — Думай про поліцію. — Я підійшов до телефону і подзвонив до Еліс Квін. — Це Нік. Нора сказала, що ти…
— Так. Ти бачив Гаррісона?
— Ні, відтоді як залишив його у тебе.
— Якщо побачиш, то не кажи про нашу вчорашню розмову. Я так не думаю — навпаки.
— Я цього і не вважав, — запевнив я її, — і не збирався нічого йому переповідати. Як він почувається сьогодні?
— Він зник.
— Що?
— Зник. Кинув мене.
— Але ж і раніше таке траплялося. Він повернеться.