Читать «Худий» онлайн - страница 83

— Дякую, ні.

Знову пролунав телефонний дзвоник.

— Так, — сказав у трубку Гілд. — Так… Гаразд. Заходьте. — Цього разу я не розчув ні слова.

Гілд відкинувся в кріслі й поклав. ноги на стіл.

— Послухайте, я серйозно кажу про лисячу ферму й хочу узнати вашу думку про ділянку в Каліфорнії.

Я вже було намірився сказати йому, що в південній частині штату є ферми, де розводять левів і страусів, коли двері розчахнулися й рудий поліцейський затяг Гілберта Уайнента. Одне око у хлопця заплило, крізь дірку в штанях вилазило коліно.

28

— Бачу, ваш наказ виконано якнайкраще — його справді притягли, — закинув я Гілду.

— Хвилиночку, — зауважив він. — Все серйозніше, ніж здається. Розкажи-но, Флінте, — звернувся він до рудоволосого товстуна, — все по порядку.

Флінт витер губи ребром долоні.

— Та цей шмаркач наче той барс, їй-богу! Він з вигляду дохляк, але вже ж і упертий. Повірте мені. А який прудконогий!

— Та ти, виявляється, герой, — прогарчав Гілд. — Попрошу в комісара медаль для тебе, не переймайся. Розповідай по суті!

— Я не кажу, що здійснив подвиг, — зауважив Флінт. — Просто я…

— Мені байдуже, що ти там здійснив! — урвав його Гілд. — Мене цікавить, що робив він.

— Так, сер. Я саме підійшов до цього. О восьмій ранку я змінив Моргана, і все було тихо й спокійно, як завжди, — ані шелесть, як той казав, — аж до десяти хвилин на третю, коли це я раптом почув скрегіт ключа в замку. — Він облизав губи, чекаючи на нашу реакцію.

— У квартирі Джулії Вулф, — пояснив мені Гілд. — У мене було передчуття.

— І яке передчуття! — вигукнув Флінт, аж надувшись від пихи. — Яка інтуїція! — Гілд зиркнув на нього, і він квапливо продовжив: — Так, сер, скрегіт ключа, двері відчинились, і зайшов цей хлопець. — Він гордовито посміхнувся, лагідно подивившись на Гілберта. — Схоже, він був розгублений, та коли я кинувся на нього, вискочив за двері й дав такого драла, що я ледь наздогнав його аж на другому поверсі, а що він став пручатися, як той звір, то я мусив заліпити йому в око, щоб заспокоїти. Це він з вигляду такий дохляк, але…

— Що він робив у квартирі? — спитав Гілд.

— Нічого не встиг зробити. Я…

— Ти хочеш сказати, що кинувся, не подивившись, які в нього наміри? — шия Гілда напружилась, трохи не розриваючи комір, а обличчя набрало кольору Флінтової чуприни.

— Я гадав, краще не дати йому, нічого накоїти.

Гілд вирячився на мене розлючено і допитливо. Я удав збентеження.

— Гаразд, Флінте, — прохрипів Гілд. — Зачекай за дверима.

Рудоволосий поліцейський виглядав здивованим.

— Слухаюсь, сер, — нешвидко проказав він. — Ось його ключ. — Він поклав ключ на стіл Гілда і попрямував до дверей. Там озирнувся через плече і мовив: — Він стверджує, що він син Клайда Уайнента. — Флінт весело зареготав.

— Невже? — перепитав Гілд тим самим чужим голосом.

— Ага. А я десь його бачив раніше. Здається, він зі зграї Великого Коротуна Доулена. Якщо не помиляюсь, я зустрічав його біля…

— Геть звідси! — гарикнув Гілд, і Флінт вискочив за двері. — Мене нудить від цього нетями. Зграя Великого Коротуна Доулена. Боже мій! — Він безнадійно потрусив головою і звернувся до Гілберта: — То що, синку?