Читать «Худий» онлайн - страница 80

— Нічого, — відповів він, — у такий спосіб — нічого. Ми з вами досі розмовляли як чоловік з чоловіком, і я б хотів продовжувати в такому ж дусі.

— Ви змінилися.

— Я так не вважаю. Послухайте, містере Чарлз, чи можете ви присягнутися або принаймні сказати відверто, що виклали мені все, не криючись'.

Даремно було б щось стверджувати — він однаково б не повірив.

— Практично, — відповів я.

— Атож, практично, — прогарчав він. — Отак і кожен — практично розповідає всю правду. Як би я хотів, щоб знайшовся хоч, один непрактичний дивак.

Я міг тільки йому поспівчувати, бо чудово його розумів.

— Можливо, ніхто з розшуканих вами, — зазначив я, — не знає всієї правди.

Він скривився.

— Дуже вірогідно, чи не так? Містере Чарлз, я опитав усіх, кого тільки зміг знайти. Може, підкажете, з ким би мені ще поговорити? З Уайнентом? Невже ви думаєте, що в нашому управлінні сидять склавши руки, а не викладаються день і ніч, аби його розшукати?

— Але є його син, — нагадав я.

— Є його син, — погодився він і викликав Енді та смаглявого кривоногого поліцейського на ім'я Клайн. — Притягніть до мене цього паршивого пуцьвірінка Уайнента, я хочу з ним поговорити. — Агенти забралися геть. — Бачите, — зазначив Гілд, — шукаю, з ким би поговорити.

— Ви сьогодні надто знервовані, еге ж? То що, перевозите Йоргенсена з Бостона сюди?

Він знизав могутніми плечима:

— Його розповідь видається мені правдивою. Ще й не знаю. Може, підкинете свою думку щодо правдивості його слів?

— Звичайно.

— Я справді дещо дратівливий сьогодні, — погодився він. — Всю ніч не стулив очей. Собаче життя. Не знаю, що я знайшов у цій роботі. Чоловікові для щастя потрібен клаптик землі, обнесений загорожею з дроту, кілька чорно-бурих лисиць там і ще… Гаразд. Так от, коли ваші хлопці налякали Йоргенсена в 1925 році, він, за його ж словами, накивав п'ятами до Німеччини, покинувши свою дружину в скруті, хоч про це він не дуже розводився, змінив прізвище, аби ускладнити розшук, і з цієї ж причини побоявся влаштовуватися за фахом — він називає себе науковцем чи кимось таким, — тож заробітки були мізерні. Він стверджує, що працював то там, то там, де траплялася робота, але, як на мене, переважно жив за рахунок сутенерства — сподіваюсь, ви мене розумієте, — благо багатих панночок вистачало. Приблизно 1927–1928 року він був у Мілані, це таке італійське місто, і там вичитав у паризькому виданні «Геральд трібюн», що Мімі, яка щойно розлучилася з Клайдом Міллером Уайнентом, приїхала до Парижа. Вони не були особисто знайомі, одначе він знав, що вона чарівна блондинка, яка полюбляє чоловіків і розваги і не відрізняється глибоким розумом. Він вирішив, що при розподілі майна частина перейшла до неї, і якщо він привласнить ці гроші, то, за його переконанням, вони не перевищать тих, що свого часу підступно вкрав у нього Уайнент, — він просто поверне належне йому. Тож він наскріб на квиток і поїхав до Парижа. Поки все гаразд?

— Так. Схоже на правду.

— Я теж такої думки. Йдемо далі: в Парижі він без труднощів з нею познайомився — чи просто десь підчепив, чи хтось його представив, чи якось інакше — а решта вже справа техніки. Вона відразу погодилась заради нього на все — «на все» це його вираз — і навіть, хай буде вам відомо, випередила його, запропонувавши взяти шлюб. Він, звісно, не став її відмовляти. Вона отримала величезну суму — двісті тисяч доларів, на хвилиночку! — з Уайнента замість аліментів, тож не шкодувала грошей на друге заміжжя, яке обіцяло Йоргенсену перспективу запустити свої пазурі в гаманець. Отже, вони одружилися. За його словами, це був спритний трюк, бо одружувались вони в горах, десь на кордоні між Іспанією та Францією, шлюб укладав іспанський священик, а дія відбувалася на французькій території, що робило той шлюб незаконним. А проте, гадаю, він просто намагається відкинути звинувачення у двоєженстві. Так чи так, мені байдуже. Головніше — він присмоктався до грошей і ссав їх, доки вони скінчились. Протягом усього того часу вона, зрозуміло, бачила в ньому лише Крістіана Йоргенсена, з яким познайомилася в Парижі, й ні про що не здогадувалась, аж поки ми його схопили в Бостоні. Ну що, і досі виглядає вірогідно?