Читать «Худий» онлайн - страница 69

— Ти, проте, не вважаєш, що це він убив, — закинув я Гілберту.

— Так, не вважаю, але хотів би знати, чому ви дійшли такої думки, розумієте, ваш хід міркувань.

— А я б хотів узнати твої міркування.

Він почервонів і сором'язливо посміхнувся.

— Ну я… то зовсім інше.

— Він знає, хто її вбив, — проказала Дороті у дверях.

Вона була одягнена і дивилась просто мені у вічі, наче боячись зустрічатися поглядом з іншими. Бліда з обличчя, вона стояла, напружившись на весь свій маленький зріст.

Нора розплющила очі, сперлася на лікоть і сонно спитала:

— Що таке?

Ніхто їй не відповів.

— Послухай, Дороті, — озвалася Мімі, — позбав нас від своїх блазеньських сцен!

— Ти ще мене відлупцюєш, коли вони підуть, — проказала Дороті. — Я знаю. — Вона так само не зводила з мене очей.

Мімі удала, ніби не розуміє доччиних слів.

— Що він знає? Хто її вбив? — спитав я.

— Ти ставиш себе в дурне становище, Доррі, — зауважив Гілберт, — ти…

— Не чіпай її, — урвав я його. — Хай скаже, що хотіла. Хто її вбив, Дороті?

Вона зиркнула на брата, опустила очі й похнюпилась. Уп'явшись у підлогу, нерозбірливо пробубоніла:

— Не знаю. Це йому відомо. — Вона знову подивилась на мене і затремтіла. — Хіба ви не бачите, як я боюсь? — виснула вона. — Я боюсь їх! Мені страшно, заберіть мене звідси, і я вам усе розповім!

Мімі зареготала:

— Ти цього бажав. От і маєш.

Червоний як рак Гілберт пробурмотів:

— Що за дурниці!

— Не хвилюйся, — запевнив я Дороті, — я тебе заберу, але хотів би почути правду зараз, коли ми всі тут разом.

Дороті похитала головою.

— Я боюся!

— Тобі не слід так її розпещувати, Ніку, — зауважила Мімі. — Їй же буде гірше. Вона…

— А ти якої думки? — звернувся я до Нори.

Вона встала на ноги, рожева й вродлива, як завжди після сну, і потяглася, не піднімаючи рук. Кволо усміхнувшись до мене, Нора промовила:

— Поїхали додому! Мені не подобаються ці люди. Дороті, одягайся, і ходімо!

— Іди спати, Дороті! — наказала дочці Мімі.

Дороті притулила пучки лівої руки до губ і прошепотіла:

— Не дайте їй мене скатувати, Ніку!

Я спостерігав за Мімі, яка безтурботно всміхалась, але нервово роздувала ніздрі, що я аж чув її сопіння. Нора підступила до Дороті:

— Ходімо, вимиємо твоє личко і…

Мімі по-звірячому прогарчала, набичила шию і хитнулась на носаках.

Нора загородила Дороті від неї. Я вчепився Мімі у плече, щойно вона посунула вперед, обхопив її ззаду за талію і відірвав од підлоги. Вона заверещала, стала відбиватися від мене кулаками, а її гострі високі підбори боляче впиналися мені в гомілки.

Нора виштовхала Дороті з кімнати й стала у дверях, спостерігаючи за нами. Обличчя в неї напружилось. Лише це я побачив виразно, все інше розпливлося перед очима. Невмілі й слабкі удари по спині і плечах змусили мене обернутися, і я помітив, що то Гілберт колошматить мене ззаду — я навмання відштовхнув його геть.

— Відчепись! А то ще випадково тебе пораню, Гілберте! — Я відтягнув Мімі до дивана, всадовив, сам сів їй на коліна, міцно стискаючи зап'ястки в руках. Гілберт знову накинувся на мене. Я спробував його копнути в колінну чашечку, проте влучив нижче. Він скоцюрбився і поточився. Я ще раз копнув його ногою, промахнувся і кинув: