Читать «Худий» онлайн - страница 71

Вона насупилась:

— Ви начебто навмисно мені все ускладнюєте.

— Послухай, Дороті, — промовив я, — або ти справді дещо знаєш, про що боялася сказати при Мімі та Гілберті, або ж ні. Якщо знаєш, то викладай. Я сам тебе розпитаю, коли щось не втямлю.

Вона загорнула край спідниці підкладкою догори й похмуро вп'ялася в неї, одначе коли знову підвела очі, вони вже збуджено сяяли. Голосно, так що будь-хто в кімнаті міг почути, вона прошепотіла:

— Гіл зустрічається з батьком, він бачив його сьогодні, а той сказав йому, хто вбив міс Вулф.

— То хто ж?

Вона похитала головою.

— Він мені не сказав, тільки розповів про зустріч.

— І про це ти боялася сказати при Гілі й Мімі?

— Так. Ви б усе зрозуміли, якби дозволили мені розказати…

— Про те, що трапилося з тобою в дитинстві. Ні, не треба. Що він ще тобі розповів?

— Нічого.

— Ні слова про Нунгейма?

— Ні, ні слова.

— Де твій батько?

— Гіл цього не сказав.

— Коли він з ним зустрівся?

— Він не сказав. Не дратуйтеся, Ніку, прошу. Я розповіла все, що почула від нього.

— Аж надто багато, — прогарчав я. — Коли він це тобі виклав?

— Сьогодні. Він саме розповідав, коли ви зайшли до моєї кімнати. Слово честі, це все, що він сказав.

— Було б дивом, — зауважив я, — якби хтось із вашої родини розповів би про все зрозуміло і щиросердно — хай би про що.

Нора принесла каву.

— Що це тебе непокоїть, синку? — поцікавилась вона.

— Різне, — відповів я, — загадки, байки, я вже надто старий і хворий, щоб знаходити в цьому втіху. Поїхали назад до Сан-Франціско.

— До Нового року?

— Завтра, тобто вже сьогодні.

— Охоче. — Вона простягнула мені чашку. — Ми можемо повернутися назад літаком, якщо бажаєш, і зустріти Новий рік вдома.

— Та я вам не брешу, Ніку! — з тремтінням у голосі озвалася Дороті. — Я сказала все, що… Не сердьтеся, прошу! Я так… — Вона затнулася і розплакалася.

Я погладив Асту і важко зітхнув.

— Ми всі стомлені й роздратовані, — зазначила Нора. — Давай-но відправимо цуценятко на ніч донизу, ляжемо спати, а коли відпочинемо, продовжимо розмову. Ходімо, Дороті, я принесу каву до спальні й дам нічну сорочку.

Дороті підвелась і побажала мені на добраніч.

— Я дуже шкодую, що така дурна, — сказала вона і пішла за Норою.

Повернувшись, Нора сіла на підлогу поруч зі мною.

— Черга нашій Дорі порюмсати й поскиглити. Життя для неї обернулося на пекло, як тільки… — Вона позіхнула. — Що то в неї за страшна таємниця?

Я переповів слова Дороті.

— Все це схоже на несусвітну дурницю.

— Чому?

— Хіба ні? Адже всі решта розповідей цього сімейства виявились дурницями.

Нора знову позіхнула.

— Цього, може, достатньо для детектива, але зовсім не переконливо для мене. Послухай, чому б нам не скласти список усіх підозрілих, мотивів їхніх дій та ключів до розгадки й звірити з…

— Роби це сама. Я йду спати. А що значить ключів до розгадки, матусю?

— Ну от, скажімо, те, що Гілберт прокрався навшпиньках до телефону сьогодні вночі, коли я залишилася сама у вітальні, й, гадаючи, що я сплю, попросив телефоністку ні з ким їх не з'єднувати до ранку.