Читать «Худий» онлайн - страница 66

Він склав пухкі губи трубочкою і голосно зітхнув.

— Ох і жінка!

25

Ми знову зайшли до спальні Мімі. Вона сиділа із задоволеним виглядом у кріслі біля вікна. Радісно усміхнувшись до мене, Мімі сказала:

— Моя совість тепер чиста. Я в усьому зізналась.

Гілд стояв біля столу, витираючись хустиною. На скронях у нього блищали крапелини поту, обличчя видавалося втомленим і зістарілим. Ножик з ланцюжком і носовичок, у який вони були загорнуті, лежали на столі.

— Скінчили? — спитав я.

— Не знаю, хай йому грець! — прогарчав Гілд. Він повернув голову і звернувся до Мімі: — Чи ви вважаєте, що ми скінчили?

Мімі зареготала:

— Не уявляю, що ще можна додати.

— Гаразд, — нешвидко і дещо неохоче проказав Гілд, — в такому разі мені б хотілося переговорити пару хвилин з містером Чарлзом, якщо не заперечуєте. — Він дбайливо згорнув свого носовичка і сховав його в кишеню.

— Можете розмовляти тут, — підвелася Мімі з крісла. — А я тим часом піду побалакаю з місіс Чарлз. — Вона грайливо торкнулася моєї щоки вказівним пальцем, проходячи мимо, — Не дозволяй їм ображати мене, Ніку.

Енді випустив її, зачинив двері, іі витягнувши губи трубочкою, знову голосно зітхнув. Я ліг на ліжко.

— Отже, — спитав я, — що ми маємо?

Гілд відкашлявся.

— Вона розповіла нам, що знайшла ці речі на підлозі, там, де Джулія Вулф, швидше за все, обірвала ланцюжок, борючись з Уайнентом. А ще пояснила, чому досі приховувала свою знахідку. Для нас з вами це пояснення звучить не дуже переконливо, але, можливо, варто подивитися її очима. Сказати відверто, я ніяк не можу її розкусити, пек її матері!

— Головне, — порадив я, — не дати себе виснажити. Коли ви спіймаєте її на брехні, вона з цим погодиться і підсуне нову байку, коли ви її вдруге схопите за руку, вона знову це визнає і тут-таки збреше, і так далі. Більшість людей — навіть жінок — втрачають самовладання, коли їх ловлять на брехні втретє чи вчетверте, вони зізнаються або набирають у рота води. Мімі ие з тих. Вона продовжуватиме брехати, й ви мусите бути насторожі, бо зрештою їй повірите — не тому, що вона скаже правду, а просто втомившись не вірити.

— Гм-м, — пробурмотів Гілд. — Можливо. — Він засунув палець іа комір. Відчувалося, що йому не по собі. — Послухайте, як на вашу думку, це вона вбила дівчину?

Я помітив, що Енді пильно уп'явся в мене, викотивши очі. Я сів і опустив ноги на підлогу.

— Якби я те знав. Цей ланцюжок вона, схоже, підсовує нам умисно, але…. Ми можемо перевірити, чи мав Уайнент такий ланцюжок, — можливо, він у нього і досі є. Якщо вона так добре, як про те каже, запам'ятала ланцюжок, то хіба не могла замовити в ювеліра подібний? Ну а ножика придбати і попросити викарбувати будь-які ініціали — неважко. А проте навряд чи вона могла зайти так далеко. Якщо вона таки підсунула нам ланцюжок, то він скоріше за все справжній — можливо, вона зберігала його в себе кілька років. Так чи так, ваші хлопці мусять все це перевірити.

— Зробимо все, що в наших силах, — спокійно запевнив Гілд. — То ви вважаєте, це не вона?

— Вбила? — я похитав головою. — Не думаю. А що з Нунгеймом? Кулі співпали?