Читать «Метелик» онлайн - страница 343

Ми рушаємо. Бігти не біжимо, одначе йдемо швидко. Нас супроводжують четверо солдатів і капрал. Цей день був довший і тривожніший, ніж перший. Геть посмуговані нагаями люди, знемагаючи, кричали, мов причинні, падали на коліна й благали, щоб їх більше не били. Пополудні одних в’язнів послали стягувати докупи недогорілі дерева, інших — підбирати хмиз та зносити його на велике багаття посеред просіки. Кожен солдат без упину шмагав нагаєм свого в’язня, щоб той швидше збирав недогарки й бігом ніс їх на купу. Ця шалена біганина доводила декотрих до нестями, і чоловік, поспішаючи, іноді хапав гілляку за кінець, який ще горів. І ось так, з попеченими руками, босоніж, під градом ударів, в’язні цілі три години бігали по жару та гілках, які ще курилися. Нас п’ятьох не послали розчищати недавно прорубану просіку. І добре зробили, бо ми домовилися працювати не розгинаючи спини, але якби когось із нас ударили, ми б накинулися на своїх охоронців, роззброїли їх і перестріляли.

Сьогодні вівторок, але на роботу ми не пішли. Нас викликали до кабінету двох офіцерів національної гвардії. Обидва дивуються, що нас привезли до Ель-Дорадо без жодного документа, який свідчив би про суд над нами. В усякому разі, офіцери обіцяють наступного дня розпитати про все в директора каторжної колонії.

Відповіді довелося чекати не довго. Ці два майори, безперечно, люди дуже суворі, можна навіть сказати, жорстокі, однак коректні: вони зажадали, щоб директор каторжної колонії приїхав сюди й усе нам пояснив.

І ось ми стоїмо перед директором та двома офіцерами національної гвардії.

— Французи, я директор колонії Ель-Дорадо. Ви хотіли поговорити зі мною. Чого вам треба?

— Насамперед скажіть, який суд засудив нас позаочі до цих каторжних робіт? На який термін і за який злочин? Ми припливли до венесуельського селища Ірапи. І не вчинили жодного правопорушення. Тоді чого нас сюди привезли? Поясніть, чому нас примушують тут працювати!

— У світі йде війна. Отже, ми маємо з’ясувати, хто ви такі.

— Гаразд, але це не дає вам права посилати нас на каторгу.

— Ви втекли від французького правосуддя, і ми повинні дізнатись, чи воно не вимагає вас до Франції.

— Припустімо. Але я запитую ще раз, чому з нами поводяться так, наче ми відбуваємо покарання?

— Згідно з нашими законами, ви відбуваєте тут попереднє ув’язнення, поки ведеться слідство.

Ця суперечка тривала б ще довго, якби її не урвав один з офіцерів.

— Пане директоре, — промовив він, — ми не маємо права поводитися з цими людьми так, як поводимося з рештою в’язнів. На мою думку, поки ви не повідомите Каракас про цей особливий випадок і не дістанете відповіді, ми не повинні посилати цих п’ятьох на будівництво дороги.

— Це небезпечні люди! Вони погрожували вбити наглядача, якщо він їх ударить. Ви це підтверджуєте?

— Не тільки підтверджуємо, пане директоре, а й повторюємо ще раз: кожного, хто зважиться вдарити бодай одного з нас, ми вб’ємо.

— А якщо це буде солдат?

— Усе одно. Ми не зробили нічого поганого, щоб з нами так поводились. Наші закони й тюремні режими, може, навіть жорстокіші за ваші, але ми не дозволимо, щоб нас шмагали, мов худобу.