Читать «Метелик» онлайн - страница 165

— Який висновок?

— Ну, я, знедолений хлопець паризької вулиці, дійшов такого висновку: цей граф Жан Беракський був дрібним шляхтичем, вихованим таким чином, що, крім голубої крові, все інше для нього не мало ніякого значення й не варте було того, щоб брати собі в голову. Може, людей, які його оточували, він і не мав за кріпаків, але принаймні вони були для нього людьми, не вартими уваги. А його мати, це претензійне й егоїстичне страховисько, так зацькувала свого сина, що він сам почувався кріпаком. Тільки на каторзі цей шляхтич, який гадав, ніби він мав право першої ночі, став шляхетною людиною — в повному розумінні цих слів. Це здається парадоксальним, але тільки тепер він є справжнім графом Жаном Беракським.

До островів Салю, цього незнайомого мені краю, лишилося плисти кілька годин. Я знаю, звідти важко втекти. Але все ж таки можна. І я, з насолодою вдихаючи морське повітря, думаю: «Коли ж цей зустрічний вітер стане для мене попутним вітром утечі?»

Ми підпливаємо. Ось і острови! Вони утворюють трикутник. Руайяль і Сен-Жозеф лежать у його основі, Дьябль — на вершині. Сонце, що вже хилиться до обрію, щедро осяває їх своїм промінням, тут уже не таким гарячим. Звідси острови можна добре роздивитися. Передусім упадає в око Руайяль зі своїм пласким кам’янистим карнизом довкола круглого горба заввишки понад двісті метрів. Вершина горба також пласка. Весь острів нагадує покладене на море мексіканське сомбреро зі зрізаним наголовником. Повсюди зеленіють високі кокосові пальми. Будиночки з червоними дахами надають острову неабиякої привабливості, й тому, хто не знає, що тут діється, може навіть захотітися доживати віку серед цієї краси. На плоскогір’ї височіє маяк — він, певне, світить уночі кораблям, щоб вони не розбилися в негоду об скелі. Тепер, коли ми підпливаємо ще ближче, я бачу п’ять довгих будинків. Белот пояснює: два з них — величезні бараки, де живуть каторжани. Третій, обнесений високим білим муром, — в’язниця посиленого режиму з камерами й карцерами. В четвертому будинку — лікарня для каторжан, а в п’ятому — лікарня для наглядачів. Схили острова всіяні будиночками під рожевою черепицею — там живуть наглядачі. Далі, майже впритул до Руайялю, лежить острів Сен-Жозеф. На н? ому менше кокосових пальм, менше листяних дерев, а посеред плоскогір’я видніє якась величезна халабуда. Зрештою я здогадуюсь — то в’язниця, і Белот це підтверджує. Він показує мені на будинки, що стоять трохи нижче: в них живуть каторжани, засуджені на короткі терміни. Ці будинки тягнуться понад самим морем. Виразно видно сторожові вежі з бійницями і ще будиночки, досить ошатні, з білими стінами й під червоними дахами.

Судно підпливає до Руайялю з південного боку, і острівця Дьябль нам уже не видно. Я тільки встигаю побачити на ньому величезну скелю, порослу кокосовими пальмами, а над морем — кілька будинків із жовтими стінами й закіптюженими дахами. Згодом я дізнаюся, що там живуть політичні засланці. Ми входимо в порт острова Руайяль, добре захищений від моря величезним молом. Мабуть, цей мол коштував життя багатьом каторжанам.