Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 7
Емма Вигодська
Батма була брамінка, дочка браміна, вона пророкувала долю немовлятам і відганяла, як вірили селяни, злих духів од їх колисок. Батму кликали до хати, в якій народилася дитина або гуляли весілля; вона освячувала поріг молодих молитвою над рисовим караваєм і справляла обряд поклоніння землі, дереву й золоту; у сім'ї померлого вона перша високим голосом заводила поминальний плач і розбивала горщик з рисом об стіну, як велить звичай на похороні.
Батма знала пророцтва Веди і чорне гадання Сарва-Харі. Вона вміла за одну мить згорнути з ганчірки ляльку, схожу на людину, і проказати над нею заклинання смерті або зцілення.
Лелі іноді страшно було дивитися на матір, коли, пов'язавши лоб голубуватою тканиною, нона муркотіла слова старовинних заклинань:
— Батта-Бахаратта!.. Сакра-Дар-Чунда!..
Батма ніколи нікому не пояснювала, що означають ці дивні слова. Вона не вчила Лелу ні заклинань, ні молитов.
— Ти — іншого роду, — якось сказала вона Лелі. — Тобі не можна знати те, що відкрито мені.
У Лели був ясний, високий, чистий голос, вона співала вечорами, як уже заходило сонце, зручно вмостившись на низькій глиняній огорожі тієї хатини, яка давала їм притулок.
Лела сама складала свої пісні:
Почуті від матері слова, Лела повторювала як приспів до своєї пісеньки, не знаючи їхнього значення.
Їх запрошували і в будинки саїбів. Тут їх годували добре, але на матір дивилися як на фокусницю або чарівницю. Білі хазяї вечорами скликали своїх гостей, щоб показати їм брамінку, яка читає заклинання. У однієї мем-саїб, дружини багатого англійця, вони прожили досить довго. Лела вже навчилася добре розуміти мову чужоземців, але матір такі запросини дуже змучували, і вони пішли від саїбів.
Ніколи мати не ходила в далекі селища на захід від Джодпура, у родючі «червоні землі», де було її рідне село, де жили її мати й батько. Лела ніколи не бачила ні діда свого, ні інших родичів. Про батька вона теж майже нічого не знала. Колись, дуже давно, він грався з нею, тоді вона була ще зовсім маленькою, Лела ледь пам'ятала його високу шапку з козячого хутра і білу сорочку горця, вишиту червоним і чорним. Батька погнали в солдати, на службу до англійців-саїбів. Понад десять років минуло відтоді…
Раджа їхнього краю, Раджпутани, оберігаючи свій князівський титул, двічі на рік відкуплявся од саїбів хлібом, золотом і людьми. Батминого чоловіка і багатьох інших продали того року далеко на південний схід, за велику річку Ганг, де ніхто з тутешніх людей ніколи не бував.
