Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 8

— Кого продали саїбам, того не чекай уже додому, — говорили селяни.

Минув рік відтоді, коли британська королева, затіявши суперечку з Персією за місто Герат, зажадала під раджі удвоє більше зерна, аніж звичайно. Раджа розіслав по селах своїх заміндарів — і селянські комори спорожніли. Не стало рису для нового посіву, голод почався в країні.

Більше не кликали Батму-Севані до селянських халуп. Жінки, стоячи на порозі господи, опускали очі, коли Батма з Лелою проходили мимо: вони не мали хліба для власних дітей. Батма вирішила шукати нові місця, куди ще не встигли простягтися зажерливі руки саїбів.

Якось Лела з матір'ю, блукаючи, зайшли далеко на захід. Вони ще ніколи тут не були. Мати весь час сумувала: ці місця їй щось нагадували… Вони зупинились на ніч у афганському серайлі — заїжджому дворі. Хазяїн — молодий афганець із пофарбованою смугами бородою — одвів їх на жіночу половину. Ще вдень, коли Лела з матір'ю сиділи на порозі, дівчинка помітила на подвір'ї старого діда у високій шапці факіра. Старий пройшов мимо них, озирнувся і рушив назад. Білі болячки повиїдали його щоки, лоб, перенісся, навіть повіки, але очі лишилися цілі, очі дивилися пильно. Помітивши факіра, мати зблідла і насунула на лице свою білу хустку. Але старий уже впізнав Батму-Севані, дочку свого брата. Він сів під стіною у дворі, схрестив ноги і, не рухаючись, дивився на Батму. Але й вона не ворухнулася, — наче скам'яніла. Коли смерклося і всі розійшлися по своїх місцях, старий підвівся і повільно підійшов до них.

— Ось я й знайшов тебе, Батмо! — сказав він.

Мати пригнулась, наче сподівалася удару.

— Ти ховала від нас свою дочку! Ти думала, ніхто не взнає про тебе й про твого чоловіка?.. Ти, брамінка, стала дружиною гуджура, пастуха, селянина низької касти, пила й їла з ним, забувши про те, в якій сім'ї народилася…

— Чого тобі треба?!. — прошепотіла Батма.

Лела відчула, як материна рука слабне в її руці.

— Твоя дочка — низького походження, чандала, і ти не приховаєш цього від людей!

Факір вихопив з-за пояса з ганчір'я довгу мідну паличку з трьома гострими зубцями і трубочку з фарбою.

— Тікаймо! — закричала Лела, ще не розуміючи, що він хоче зробити. Але факір з силою шарпнув Лелу до себе і тризубцем боляче ударив по лобі, глибоко розсікши шкіру між бровами, над переніссям…

— Чандала! Дочка брамінки й гуджура, низьконароджена, чандала! — заверещав факір.

— Пусти!

Лела з усієї сили вперлася старому в груди і далеко відштовхнула його від себе.

Тільки тут опам'яталася мати. Вона схопила Лелу за руку і вибігла з нею за ворота серайля. Відтоді вони більше не просилися ночувати в заїжджих дворах. Ранка на Лелиному лобі, — факір не встиг бризнути чорною ядучою фарбою, щоб витравити знак касти, — швидко загоїлась. Лишився тільки ледве помітний білий знак над переніссям, схожий на білу зірочку.

— Ховай від людей цей знак, — говорила їй мати. — Хто помітить його, проганятиме тебе геть. Тобі не дадуть ні вогню, ні води. Тебе не допустять ні до криниці, ні до храму. Навіть парія — недоторканий, людина найнижчої касти, — має право на свою хату, а ти, чандала, — ти не маєш права мати ані коня, ані оселі, ані вівці, ані кози. Люди твоєї касти на все життя приречені блукати, як бездомні собаки.