Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 5

Інсур ішов швидко, миля за милею, не думаючи про відпочинок, забуваючи про їжу. Якось він навіть промарширував, не ховаючись, мимо коричневої будки поліцейського і не відповів на окрик вартового, що виглянув з вікна. Селянська торба за плечима, босі ноги, чалма і цупкі штани сипая, подерті об колючки та коріння…

«Не інакше як тубільний солдат, що йде у відпустку в рідне село», — подумав вартовий і не став наздоганяти Інсура.

А Панді йшов і йшов, невтомно і спокійно. Райот, що зігнувся на своєму клаптику поля край дороги, випростався і уважно подивився на нього.

Райот розбивав мотикою суху кам'янисту землю. Дружина його прокопувала канаву вздовж ділянки, щоб зросити поле. Двоє хлопчаків відбирали найбільше каміння і складали його у купи обабіч канави. Дитячі голі спини блищали від рясного поту.

Селянин дивився на Інсура, спершись на мотику.

— Чи далеко йдеш, друже? І в якій справі? — поцікавився він.

— Тільки собаки та англійці вештаються по країні без мети, — відповів йому Панді індійським прислів'ям.

Скоро Інсур повернув на захід і пішов стежкою вздовж берега Джамни. Десь тут, миль за десять, у темному лісі буде знайома йому поштова станція. І станційний службовець — кансамах, — певне, ще пам'ятає про нього, про Інсура-Панді.

Він ішов і співав:

Чандали, чамари, бродячі чонгари, Гончарі, ткачі, підмітальники вулиць, Бийте клятих саїбів, боягузів-саїбів; У них білі обличчя і чорні серця, Хоробрість гієни і совість тигра. Женіть їх геть, не давайте пощади; Ми, солдати, сипаї, вам допоможем, Ми повернем свої багнети, Ми скинемо саїбів з гір І потопимо в морі, Потопимо в морі, з якого вони прийшли…

Опівдні він заснув край дороги, серед пилюки.

Два верблюди йшли на північ тією ж самою стежкою, вздовж берега Джамни. Перший верблюд був сліпий на одне око, він увесь час збочував ліворуч. Верблюд ледве не наступив на людину, що заснула край дороги.

— Чого спиш просто на дорозі? — закричав погонич.

Індус, не піднімаючи голови, пробурмотів щось незрозуміле.

Одноокий верблюд потягнувся мордою до спини Інсура, він почув, як пахне хліб у його полотняній торбі.

— А-а, ти припас корм для мого верблюда? — загорланив погонич.

— Хто там? З ким ти розмовляєш? — обірвав його різкий голос за спиною.

Це був голос англійця-саїба.

Панді все ще не повертав голови. Він вийняв чапаті із торби й сунув його погоничу. Той побачив на хлібі візерунок і одразу ж замовк.

— А-а! — сказав погонич і стьобнув свого верблюда.

Панді нечутно звернув з дороги і зник, наче провалився у високу траву.

— Хто там? Що ти бачив? — питав той самий голос.

— Що я бачив? Бачив старця у поросі серед дороги. О-о… А-а…

Погонич загорлав пісню.

— Це не той, кого ми шукаємо? — допитувався голос.

— Ні, саїбе, це не той, кого ми шукаємо, — відповів погонич.