Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 128
Емма Вигодська
Добре знає Індію Ходсон-саїб. Сьогодні цілий ранок він бився з цим сипаєм. Нелегка розмова.
— Ми нікого не милуємо! — сказав Ходсон. — Усіх вас, бунтівників, чекає страта. Хочеш залишитися живим? Вкажи мені, де найголовніший Панді, і я дарую тобі життя.
Ні! Ціною життя сипай не виказував своїх.
Але майор Ходсон знає Індію.
— Ти брамін, — говорить майор. — На тебе чекає петля! Мехтар низької касти вішатиме тебе, і душа твоя після смерті блукатиме по землі, не знаходячи спокою.
Сипай затремтів.
— Не треба, Ходсон-саїб! — просить сипай. Смерть од мотузки для індуса — ганебна смерть. Так помирають знехтувані.
— Дай мені хорошу смерть! — почав благати сипай. — Розстріляй мене з гармати, Ходсон-саїб! І душа моя після смерті знайде спокій.
— Заслужи! — сказав Ходсон. — Ми не можемо знайти вашого головного бунтівника ні серед мертвих, ні серед живих. Вкажи нам Панді, вкажи головних призвідників, — дістанеш хорошу смерть. Почесну смерть дістанеш, коло гарматного жерла.
Сипай похилився.
— Добре, я шукатиму його, саїб.
Бідний обдурений сипай, він виказував своїх не за життя, а за почесну смерть!
І ось він стоїть під навісом по ліву руку майора і дивиться на тих, кого ведуть.
Відведені назад, за спину, і перетягнуті мотузкою руки сипая дрібно тремтять. Він дивиться на тих, кого ведуть, і йому здається, що він втрачає розум.
Їх виводять зі склепу по десять чоловік, — кожні десять чоловік зв'язані докупи однією мотузкою.
П'ятдесят вісім годин вони пролежали в темряві, в підземеллі, один на одному, задихаючись без свіжого повітря, від вогкості, від тісноти. Це ті сипаї, які останніми ввійшли в підземний хід і не встигли добратися до Селімгура.
Вибух завалив вихід до форту, й останні сто двадцять чоловік залишилися в темних переходах під землею.
Там знайшов їх Ходсон, і тепер їх ведуть на шибеницю, всіх до одного.
— Призвідців відокремити! — наказав генерал, і майор Ходсон шукає найголовніших бунтівників. Щоб настрахати інших, їм готується особлива кара.
Сипаїв виводять по десять чоловік, ведуть на площу повз майора.
Після безсонних ночей, втоми, штурму, боїв, після підземелля вони хитаються, мов п'яні, очі у них хворобливо блищать.
— Посміхатися! — велить їм саїб-майор.
Він хоче впізнати Панді, головного Панді, по спотворених зубах.
Вони йдуть, широко посміхаючись, показуючи зуби майорові. З посмішкою на шибеницю — процесія божевільних.
Ходсон сидить під навісом, пильно дивиться кожному в обличчя.
— Ха-ла-а!.. Ходсон-саїб! — сміючись, вони вітають його.
Прокляті індійці, вони не бояться смерті!
— Ха-ла-а!.. Ходсон-саїб!..
Босі ноги пританцьовують у ритм; зв'язані мотузками, вони танцюють разом, по десять чоловік.
Пісня народжується в цьому ритмі, вони співають:
Партія іде за партією, вулиця порожня, сікхи мовчки стоять позаду; місто мертве, навіть купці мовчать по праву руку майора.
— Ха-ла-а!.. Ходсон-саїб!..
Сікхи похмуро стоять позаду, попереду їх начальник, акалі, у високій гостроверхій шапці, весь у збруї з чоток, з чорною бородою.
