Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 102

Простий народ, ставши тісним колом біля водокачки, з пошаною і страхом дивився на старого.

— Я знаю його, — сказав торговець килимами. — Це святий чоловік. Він пройшов на колінах увесь шлях од Бенареса до великих гробниць Агри. Цілий день від сходу сонця і до заходу він проводить у молитві, а вночі спить на голій землі.

— Не на землі! Він спить на гострих гвіздках, забитих в дошки!..

— Істинно святий!.. Факір із факірів!

Закінчивши молитву, незнайомий дід почав віщати народу:

— Темний вік настав! Браміни кидають Веди і чинять заборонені діла. Рабам вони пояснюють закон, рабам служать, їдять їжу рабів. Мерзенні сипаї, раби, сповнившись гордощів, уже посідають місця двічі народжених… Горе нам, залізний вік настає: парії, чандали, чамари пануватимуть на землі!..

Старий качався по землі, бив себе в груди, трусив головою, хрипів. Шапка брудного змертвілого волосся слухняно наслідувала кожний рух його голови.

Купці схвально кивали. Якийсь чоловік у парчевій розшитій безрукавці, в зеленій шовковій чалмі, пов'язаній вигадливим вузлом над самим лобом, як пов'язують учені, підійшовши ближче, уважно слухав факіра. Це був Ассан-Улла, лікар із шахового палацу.

— Горе нам, змішуються касти, настає темний вік, раби, шудри панують над обранцями! — верещав старий.

— Факір мудрий! — сказав Ассан-Улла. — Він віщує правду.

Коли факір замовк і народ почав розходитись, Ассан-Улла покликав старого вбік і довго розмовляв з ним.

Увечері факір їв баранину з рисом на задньому дворі в шаха. Там і переночував, а вранці пішов через південні ворота за міську стіну.

Розділ тридцять четвертий

Порада принца

Південні ворота Делі довго були відчинені. Через ці ворота в фортецю входили і виходили сипаї, селяни, мандрівні торговці, посланці з інших міст.

До самого кінця серпня у британців не вистачало війська, щоб оточити фортецю з усіх боків. У провулках коло воріт, на порогах курилень, у чайних, біля водоймищ весь час тиснувся й галасував народ.

Якось пізнього серпневого ранку мешканці Делі побачили незвичайне видовище.

Довгий поїзд завішаних килимами повозок, одкритих возів, носилок, паланкинів виїжджав з південних воріт.

Гарно вбрані жінки, слуги, діти виглядали з носилок. Попереду на випещених конях їхали купці, — найбагатші, найіменитіші купці і міста: Іссахар-Алі, Нахрандат-Бабу, Гуффур-Еддін та інші. Пояси купців обважніли від золотих та срібних монет, зашитих у потайні кишені. Ззаду, навантажені величезними в'юками, йшли верблюди.

Купці виходили з Делі. Відчувши небезпеку, вони першими тікали з фортеці.

Надвечір по місту розповзлась чутка: у ферінгів збільшилось військо, вони збираються оточити Делі з усіх боків. З півночі до них підходять нові великі підкріплення.

Обличчя городян спохмурніли. Факіри й жебраки у храмах віщували недобре. Чутки росли, множились, уже важко було розрізнити, що в них правда і що неправда.

— Нана-саїба розбито!.. — шепталися в Делі. — Його війська здалися на милість ферінгів…