Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 104

А по Курнаульській дорозі, піднявши довгі стволи до неба, вже повзли, запряжені слонами, потужні гаубиці, великі облогові мортири, ящики з снарядами, з ядрами, з бойовим спорядженням.

Джон Лоуренс, зрештою, наважився. Він знімав гармати з афганського кордону й посилав їх на допомогу британцям, які обложили Делі. Своїй летючій пенджабській колоні сер Джон звелів готуватися до походу.

Лазутчики з Курнаула принесли перші звістки про це.

Бойовий запал, хвилювання охопило полки, що зібралися в фортеці. Стрільці, гренадери, кіннотники, артилеристи вийшли на Велику площу.

— Чого ми тут сидимо, наче миші, які чекають, щоб їх зачинили в пастку? — галасували сипаї Дев'ятого аллігурського полку. — Вийдемо з фортеці, вдаримо по ворогу! Проб'ємося на південь, на схід, уся країна за нас, з'єднаємося з повстанцями Агри, з військами Нана-саїба, — вони б'ються за те, за що б'ємось і ми!..

— Так, так, браття!.. — кричали кіннотники. — Індія велика. Проб'ємося на південь, з'єднаємося з повстанцями Ауда, Рохільканда, — тоді скоро жодного англійця не залишиться на індійській землі!..

— Не захищатися треба, а першими вдарити по ворогові! — підтримали кіннотників досвідчені старі піхотинці, які пам'ятали ще повстання в Бенгалі 1842 року. — Оборона загубить повстання.

— Шах ще не віддав наказу про вихід з фортеці, — заперечували солдати Вісімдесят другого. — Шах радиться з своїми міністрами.

— Надто довго радиться великий шах! — не вгавали кіннотники. — Нехай підуть наші посланці у палац, поговорять з самим Бахт-ханом.

— Панді пошлемо!.. Нашого Панді! — підхопили артилеристи Тридцять восьмого. — Він зуміє поговорити з двірцевими начальниками.

— Так-так!.. Нехай Інсур-Панді, наш кращий бомбардир, піде в палац до шаха! — зашумів увесь Тридцять восьмий полк.

Інсур прийшов у палац Бахадур-шаха.

Бахт-хан, призначений начальником над усіма кінними й пішими військами, дозволив Інсурові увійти в застелений килимами нижній зал палацу.

Бахт-хан був невеликий на зріст, з худим обличчям і тонкою шиєю. Очі з темними хворобливими колами дивилися повз Інсура. Він жестом запросив сипая сісти біля стіни на подушки, що лежали на килимі.

Інсур не сів на вишиті шовком подушки, не взяв у руки довгої трубки кальяну й не почав розмови із звичайних привітань. Обличчя у Бахт-хана відразу спохмурніло.

— У тебе двадцять п'ять тисяч солдатів у фортеці, начальнику! — сказав Інсур. — Мірутські кіннотники, молодці аллігурці, гренадери П'ятдесят четвертого полку рвуться в бій. Є і легкі, й важкі гармати в нашому Тридцять восьмому, є і бомбардири до них… Мої артилеристи послали мене до тебе, Бахт-хан… Навіщо ти чекаєш, поки ферінги назбирають сили за своїми горбами й підуть штурмом на фортецю? Віддай наказ, звели своїм солдатам ударити по війську ворога й одігнати його далеко від стін Делі… Уся країна, всі міста Індії підтримають війська повстанців.