Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 101
Емма Вигодська
Біля воріт резиденції Інсура гукнула жінка.
— Тебе чекає сипай, із тих, що привели сьогодні вночі, — сказала жінка. — Не їсть, не п'є, ні з ким не розмовляє, все питає начальника. Він хоче щось сказати тобі, Інсуре.
Інсур пройшов у лазарет. Полонений одразу сів на своєму ліжку.
— Я чекав тебе, начальнику! — мовив він.
Кров прилила до його блідого обличчя, навіть слід пендзинки на щоці став ясно-багровим.
— Пробач, начальнику, я не знаю, як тебе звати, — послухай мене, я хочу бачити Панді, найголовнішого Панді, того, що за нього назначили п'ятсот срібних рупій… Я хочу йому сказати… Велика розмова буде у мене з вашим Панді, о-о!..
— Що ти йому скажеш? — спитав Інсур. Він уважно дивився на худе, змінене хвилюванням обличчя полоненого.
— Поклич до мене його самого! — наполягав сипай.
— Ти не боїшся? — спитав Інсур. — Він такий страшний, диявол з сталевими зубами…
— Ні, не боюсь, — ледь вимовив полонений. — Я скажу цьому Панді, що я і ми всі, скільки нас не є полонених, усі ми підемо битися за Делі… Поклич до мене Панді, я хочу сказати йому самому…
Посмішка осяяла смагляве обличчя Інсура.
— Ти вже сказав, — повагом промовив Інсур. — Я і є Панді, той самий.
Факір над факірами
З усіх кінців Верхньої Індії сходились у фортецю повсталі війська.
Новий полк сипаїв прибув у Делі з Сахранпура. Розташовувати його взявся Лалл-Сінг.
Лалл-Сінг вижив з південного кутка Срібного Базару торговця паливом.
— Забери, син гною, свій брудний товар! — сказав торговцю Лалл-Сінг. — Тут стануть табором герої Сахранпура.
Торговець постачав сушеними кізяками кілька багатих будинків і тому вважав себе поважною людиною.
— Іди геть, не заважай моїй торгівлі, син зганьбленої матері, — відповів він. — Половина міста помре без мого товару, не приготувавши страви. Якщо моя крамничка стане порожньою, на чому люди варитимуть баранину з рисом?
— На твоїх кістках, син верблюжого посліду! Іди швидше, коли не хочеш, щоб черево шакала стало домовиною для твоїх останків!
І Лалл-Сінг виштовхав купця з крамнички, а навздогін йому кинув кілька великих коржів його сушеного на сонці товару.
Торговець килимами, якого теж вигнали з своєї крамниці, сидів на вулиці і голосно тужив:
— Вони розорили мене, — кричав купець, — нестерпні сипаї! Вони вигнали мене геть, а самі розташувались на моєму товарі. З якого часу злиденні сипаї сплять на коштовних мірзапурських килимах?..
— Прокляті сипаї! — лементував торговець зерном. — Із найкращого, добірного рису вони печуть коржики для своїх поранених!
— Крамниця моя спорожніла! — продавець гною бився лобом об землю біля входу в торгові ряди. — Весь мій товар сипаї розкидали по місту, я розорений!
Надвечір на Кінному Базарі з'явився старий. Він пробіг до дерев'яної башти водокачки в самому центрі площі, до місця водопою коней та верблюдів, де завжди збиралися люди, упав на землю, зарився в куряву й почав молитися.
Старий був безсумнівно святий. Нігті на руках і на босих ногах у нього були значно довші од самих пальців, волосся не стрижене від народження, все тіло у виразках від нестатків і старанних молитов.
