Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 52

— Так не можна! — запротестував він. Лише тепер можна було побачити, що на ньому був тільки ліврейний піджак, залатаний на спині. Штани він носив прості з сурової тканини, як у селян, а взутий був у дерев'яні черевики. Однак рухався він на диво швидко. Цього разу втекти Краслові не пощастило. Дідок випередив його і вже готувався забарикадувати вхід до будинку, але, на щастя, клямка була тут відірвана, і він мусив відступити аж до темного коридора, стіни якого пліснява розмалювала химерними орнаментами. Лакей весь час намагався відштовхувати Красла, потім припинив свої спроби зовсім і лише піднімав руки, наче показуючи, щоб той ішов геть. Він був схожий на розлюченого півня, який хоч і козириться, але все-таки відступає. Так вони пройшли весь коридор. У кінці дідок зупинився біля різьблених дверей і постукав у них.

— Хто там? — почувся глибокий жіночий голос.

— Пробачте, світлість, візит.

— Я нікого не приймаю.

— Скажіть їй, що я приятель її батька, — підказав учитель стиха.

— Приятель вашого батька…

— Я не приймаю. — Мабуть, ця жінка була в полоні меланхолії, як ті казкові принцеси. Але Красл відчував у собі набагато більше відваги, ніж Гонза.

— Скажіть їй, що в мене є відомості про Золотого Будду!

У сусідній кімнаті щось впало. За хвилину знов почувся голос графині, цього разу більш схвильований.

— Я нічого не знаю…

— Про ті списки, що вона хотіла купити, заради яких тричі була у вдови Бреттшнайдер, про ті списки з фабрики Риссіга! — Лакей усе чисто переказав далі. Слух у нього і справді був непоганий. Цього разу графиня відповіла негайно.

— Це брехня!

Красл уже не втримався. Спершись на одвірок, він закричав прямо до оздоблених дверей:

— Я щойно розмовляв з пані Бреттшнайдер, ви в неї двічі були. Якщо вам потрібні ці списки, мусите мене прийняти. — Але з кімнати тепер чутно було лише якийсь грюкіт, наче хтось там перекидав меблі. Раптом почувся той самий жіночий голос. Це був повний розпачу вигук. Двері відчинилися, і на порозі з'явився фабрикант барон Георг Риссіг молодший.

— Дякую вам, Красле, — сказав він, силкуючись зав'язати галстук. — Ви мій ангел-охоронець. Я вас зроблю директором. Ходімте. — Він міцно вхопив учителя за плече і повів до дверей. Сили в нього було більше, і Красл мусив підкоритися. Лакей залишився біля дверей кімнати, звідки було чути плач і зойки.

У лісочку поблизу маленьких ворітець чекала карета із заспаним служником.

— Ця дівка досі удавала з себе мою коханку! Кожне слово, кожен поцілунок були фальшивими. — Барон, сидячи в кареті, утирався хусткою, наче хотів стерти усі сліди поцілунків графині. — Погодилась навіть, щоб відвести очі, на моє одруження. Я мушу взяти багату дочку одного фабриканта з Брно. Розумієте, придане, — мовив він Краслові довірливо. — А вона тим часом лихо кує проти мене, знищити хоче. Тепер ви бачите, чим тільки не мусить жертвувати людина, коли в неї на шиї маєток. На раба перетворюється людина, на останнього раба своїх підприємств. Отож, розумієте, чому я Альбіні заздрив!? А тепер швиденько: які списки вона вимагала, де вони?