Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 34

— Можеш мені вірити, — сказав Ганка, першим не витримавши цієї гри, дуже схожої на дитячу гру в моргалки. — Можете мені вірити, — голос у нього надломився, наче на ознаку того, що він підкоряється Голановому керівництву. — Мені теж недобре було на суді, їй-богу, хлопці. Я й сам радий був би поламати Риссігу всю справу. Але мені вже не було виходу. Справді, хлопці. — Красл подумав, що зараз він говорить щиро. Але Голан на це нічого не відповів. Лише трохи згодом озвався:

— Ну, от зараз ти маєш можливість. На все добре.

За хвилину Красл уже був з Галкою на вулиці. Той завів його на безлюдний майданчик поблизу костьолу. І там повідав таємницю Павлати.

2

— Хто вбив цю людину, не знаю. Тільки не я. І віриш, навіть мені не казали, що я ношу Альбіні отруєну їжу. Я відчував щось недобре, але мусив слухатись. Вони знають, що я був анархістом, якби я відмовився виконувати їхні накази, мусив би піти на кілька років до в'язниці. У них є документ, де говориться, що я готував у Празі замах на намісника. Мені тоді було вісімнадцять років. Через те я й досі ще не маю права запитати, чому так дивно пахне цей суп для Альбінки, мушу зраджувати товаришів. Тому що за такий замах можуть послати на шибеницю.

— Ну, а що ти про Павлату скажеш?

— Ось зараз, — Ганка знов оглянувся і зайшов з Краслом до костьолу. Ранкова служба вже скінчилася, в храмі не було нікого. Паламар гасив свічки на вівтарі. Ганка говорив пошепки, наче на сповіді.

— Павлата також працював на Риссіга.

— Не може бути.

— Скуповував для нього по всій окрузі з цією Бреттшнайдер домашні вироби і, крім того, продавав те, що почув у крамничці. За повідомлення фабрикант платив краще. Кажуть навіть, Павлата був його улюбленцем. Це ж точно, що ніхто з нас до замка не мав доступу, ніколи із самим бароном не мали справ, тільки з директором. А Павлату, кажуть, запрошували навіть на секретні наради прямо до столу старого барона. І так аж до червня минулого року. Потім одного дня була страшна біганина, всі ми одержали наказ стежити за Павлатою, збирати про нього відомості, намовляти на нього. Це було несподіванкою для нас. Адже перед робітниками цей крамар виступав на зборах і раніше, а докторові X. до Праги гроші надсилав з відома Риссіга.

— Справді? Ти не помиляєшся?

— Звичайно, вони сподівалися, що ті «Вулики» зможуть утихомирити робітників, а Павлатові зберегти крамничку. Так ось відтоді почалось ворогування. Я подумав, чи не присвоїв собі Павлата якийсь потрібний Риссігові документ? Свого часу Риссіг і сам украв в Англії зразки сатинової і тібетської платяних тканин. Згодом він почав виробляти їх, чим, власне, і переміг конкурентів. Спочатку я гадав, що Павлата також украв якісь зразки у Риссіга. Але після тої стрілянини в березні цього року директор покликав мене і сказав зовсім про інше, — голос Ганки було ледве чутно. — Я, мовляв, мушу вивідати в Альбінки, де сховав батько Золотого Будду.