Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 32

— Є в нас свої люди в стайнях.

Зараз він не здавався Краслові таким молодим і недосвідченим.

VI. ЧОМУ БУЛО ВБИТО ПАВЛАТУ?

І

Ганка мешкав в одній з тих вілл, які тепер будували ліберецькі багачі у приміських парках. Він наймав кімнату в пана Йогана Унтермюллера, який протягом багатьох років служив чиновником банку Риссігів, які мали свій власний банківський дім у Відні; ним керував брат Георга.

Вчитель сидів у парку на лавочці від шостої години. Ніхто на нього не звертав уваги. Піджак на ньому був порядний, отож до тих бідолах, які хотіли тут поспати і яких поліцаї нещадно переслідували, він, цілком зрозуміло, не мав ніякого відношення. «Якийсь дрібний чиновник вийшов на ранкову прогулянку», — так, мабуть, думали про нього. Красл і справді був схожий на чиновника, зокрема тому, що раз у раз записував щось олівцем до свого зошита. Тут, у ліберецькому парку, того ранку він знічев'я почав писати свої нотатки про історію з убивством Павлати, які потім, набагато пізніше, схвилювали стількох людей.

Нарешті Красл дочекався. Але навряд чи пізнав би він Ганку, якби не почув умовного посвистування Шойя. котрий тут же на розі підмітав вулицю. Ганка виступав, наче великий пан, у чорному костюмі, якого Красл ніколи не мав, у чорному капелюсі, рукавичках з оленячої шкіри, він елегантно помахував у такт крокам паличкою. В першу мить учитель розгубився. Лише хвилиною пізніше він переконався, що це справді його колишній товариш по навчанню. Отак може змінити людину одяг! Ганка не наліплював фальшивих вусів чи бороди, не закривав очі маскою, і все ж вираз обличчя в нього був зовсім інший, наче після складної операції.. В очах світилася певність, спокій ситої, забезпеченої людини. Зник вираз зацькованості. Ореол сивого волосся був пригладжений брильянтином. Від ніг до голови він був схожий на елегантного рантьє, якого зовсім не обтяжують думки про якусь працю.

Красл заговорив до нього лише трохи згодом, коли вони вийшли на багатолюднішу вулицю, де перед Ганкою з'явився Голан, і стало зрозуміло, що тепер зрадник не втече.

— Хто зволите бути? — Ганка дивився на нього здивовано і статечно. Він навіть бровою повів. — Це, очевидно, якась помилка. Мене звуть не Ганка, — тепер він говорив з ледь помітним німецьким акцентом, що вважалось дуже модним. — Моє прізвище Шмідт. Якщо бажаєте, погляньте документи.

— Дякую, не треба, — начебто випадково налетів на Ганку Голан.

— Кінчай комедію і не здумай кричати. Шой стоїть позад тебе.

— Але дозвольте, панове…

— Ну, звичайно, дозволимо, — додав ззаду Шой і, посміхаючись, узяв Ганку під руку, ніби зустрівши давнього знайомого. Перехожі і не думали зупинятись, такого роду зустрічі після довгої розлуки не дуже цікавлять людей, що поспішають вранці до праці.

— Тобі, напевне, неприємно було б, коли б тут з'явився поліцай.

— Тобі теж ні, — огризнувся Ганка, цього разу вже не прикидаючись.