Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 30

— Я Голан, — мовив він.

— А як ви вибралися з в'язниці?

— Втік. Ще два місяці тому, — широко посміхнувся старший робітник. — Хіба Ярека втримаєш?

— Нам треба домовитися з вами, пане вчителю.

— Про що? Я поспішаю додому. Мій поїзд може відійти. Я й так надто довго затримався тут. — «А цей Голан ще зовсім хлопець. На таких Красл уміє гримати». — Не затримуйте мене!

— Будь ласка!

Ніхто за ним не гонився, ніхто йому не підставляв ногу, ніхто не хапався за камінь. Зробивши кілька кроків, Красл зупинився.

— Спочатку людину мало не вбили, а потім збираєтесь домовлятися.

— Це не ми, пане вчителю, — Ярек обережно наблизився до нього. — У нас немає зброї. Це був би вірний шлях на шибеницю.

— А хто ж стріляв?

— Саме це ми й мусимо з'ясувати, пане вчителю. Саме про це ми й хочемо говорити.

— Ну, то й не я стріляв. Про що ж нам домовлятися!

— Але ви з'ясували безліч речей. Багато допомогли нам.

— Вам? І це після того, як виявилось, що вам вже не досить демонстрацій, що ви тепер убиваєте і отруюєте людей?

— Це не ми, пане вчителю, — ще раз уперто повторив Ярек.

— Ганка нам не товариш.

— Це я чую вперше.

— Він і сам про це не дуже розповідає. Адже ніхто тут не знає, що він був головним свідком обвинувачення на суді в Болеславі. Навіть брехню стверджував під присягою. Це агент Риссіга.

— Ганка — агент Риссіга? Не може бути! — ці слова просто приголомшили Красла, і він спокійно погодився зайти до сусідньої хатинки, де на горищі влаштувався Голан. Тут нарешті він познайомився і з старим робітником. Це був Шой. Він вільно говорив по-чеськи. Ховався вже тут шість тижнів.

— А ви не з боязких, — зауважив учитель. Вони засвітили свічку, обережно приладнавши її всередині кулька, щоб не видно було світла. Так у присмерку вони й сиділи на якихось старих ящиках. Красл згадав крісло в палаці Риссіга. Воно було зручнішим. І все-таки тут він почував себе чомусь краще.

4

— Через Ганку ми й повернулися до Свагова. Ми й уявити собі не могли, що серед нас була така негідь. Очевидно, він уже давненько служить Риссігу. Ні для кого не секрет, що в барона всюди свої люди: і на пошті, і в поліції. Звичайно, ми думали, що знаємо всіх його донощиків. Тому ми були вкрай здивовані, коли Ганка виступив проти нас у Млада Болеславі як свідок обвинувачення. Лише тоді ми зрозуміли, чому він підбурював нас до бунту. Йому все було мало, коли б його воля, він рушниці людям роздавав би. Тепер вже ми знали, чому це.

— Хотів довіру завоювати. Оце вже котрий день шукаємо його…

— Він казав, що в лісі переховується. Мовляв, переслідують його, — згадав Красл.

— Хочете знати, де він переховується? — посміхнувся Шой. — В Ліберці, в найкращій дільниці, забудованій віллами. Носить білий комірець і служить управляючим якогось магазину Риссіга.

— Цього не може бути. Адже його шукає поліція.

— Багато кого з Риссігових працівників розшукує поліція. Хоча б навіть директора Сваговської фабрики за те, що вкрав секретний пакет із суду. В цьому пакеті був викривальний матеріал проти фабрики. А він тоді працював на пошті. З пошти його вигнали, то він став директором фабрики, а Риссіг виграв процес, бо доказів проти нього не було. Отак і Ганка. Ходить собі спокійнісінько до праці. А в нас руки до нього короткі…