Читать «Велике плавання» онлайн - страница 44

Розділ IV

САРГАССОВЕ МОРЕ

Отямився я від того, що хтось хлюпнув мені в обличчя холодною водою. Ще не розплющуючи очей, я відчув, що чиясь рука обережно поправляє подушки під моєю головою. Хто б це міг бути, крім Орніччо, мого вірного друга?

Я розплющив очі. І як же я здивувався, коли побачив обличчя адмірала, схилене наді мною. Я лежав на його великій гарній постелі.

Помітивши, що я отямився, пан сказав:

— Пробач мені, дитино! Я був нестримним у гніві і завдав тобі болю.

Від хвилювання я не знаходив слів, щоб йому відповісти.

— Пробач мені, — повторив адмірал. — Коли ти впав до моїх ніг, я згадав про свого сина Дієго, такого ж підлітка, як і ти, і про другого, ще дитину, залишених у далекій Іспанії. Бог стримав мене від лихих думок, і мене пройняло таке почуття легкості і спокою, якого я не відчуваю ось уже кілька тижнів. Я зрозумів, що лінії зникли з карти з веління божого, і це справді скидається на чудо, бо ніхто з людей, крім мене, не доторкався до шкатулки, де лежить карта. Ключ від неї висить завжди у мене на грудях.

— Ви ніколи не залишали шкатулку відкритою, месіре? — спитав я.

— Лише одного разу, — відповів адмірал, — я залишив випадково ключа в замку. Це було у день першого серпня, коли я йшов до обідні. Але тоді на кораблі не було нікого, крім вартових і, повернувшись, я пильно оглянув шкатулку. Певно, до неї ніхто не приторкався, бо всі папери були складені так само, як я їх залишив. Пробач мені, дитино, ще раз і йди з миром.

Я зійшов на палубу такий збентежений, як ще ніколи у своєму житті.

Тоді ж я почав шукати Орніччо, щоб розповісти йому пригоду з картою, але йому було зараз не до мене.

Вранці цього дня вартові розбудили екіпаж звісткою, що корабель наш перебуває у морі плавучих водоростей. Вони утруднювали хід судна, і адмірал наказав, щоб матроси стояли на носі з гаками і відштовхували водорості з шляху корабля.

Протягом кількох годин, які я провів у каюті адмірала, наше становище набагато погіршало.

Ще в Генуї я бачив картину, на якій зображено нещастя корабля, що потрапив у владу велетенського спрута. Матроси сокирами рубають його кінцівки, що звиваються, але замість них одразу ж виростають нові. Ось у воді борсається матрос, якого схопило чудовисько, ось на палубі, напівзадихаючись, капітан бореться зі спрутом.

Саме таку картину являв зараз і наш корабель. Водорості перетинали шлях, неначе величезні канати. Вони, немов розумні істоти, обплутували стерно і бічні весла і доводили нас до відчаю.

— А нумо, Франческо Рунні, — долинув веселий голос мого друга звідкись знизу, — роздягайся і йди сюди до нас на допомогу!

Орніччо, Себастьян Рокк, Хоакін Каска, Хуан Роса і ще кілька молодих матросів, роздягнувшись, на канатах спустились на воду перед носом корабля і сокирами рубали водорості.

Я негайно скинув з себе одяг і пішов допомагати їм.

— Раз-два! — командував Орніччо, і ми здіймали і опускали сокири.