Читать «Велике плавання» онлайн - страница 38

Сміливий моряк ще вісім років тому досягнув, як він казав, берегів невідомого материка, розташованого на захід від Ірландії. Треба гадати, що великим штормом судно англійця прибило до берегів Азії.

Синьйор Маріо, Орніччо і я зацікавлено вислухали оповідь англійця, а пан наш, не задовольняючись записом секретаря, сам кілька разів розпитував матроса про подробиці його мандрів.

Розділ II,

У ЯКОМУ ФРАНЧЕСКО ЗГАДУЄ ПРО ПЛІНІЯ МОЛОДШОГО, А ТАКОЖ ПРО ДЕЯКІ ПОДІЇ У СВОЄМУ ЖИТТІ

24 серпня ми проходили повз Тенеріфський мис. Як я вже казав, досі ще не випадало поганої погоди, супротивного вітру або великих хвиль.

І, коли вранці цього дня, вийшовши на палубу, я побачив, що над морем нависла важка імла, а матроси стурбовано поглядають на небо, я вирішив, що насуває буря.

Але, як пильно я не вдивлявся, на небі не можна було побачити жодної хмаринки, а дужий вітер, що сходився раніше, несподівано вщух. Отже, у нас не було причин хвилюватися, але все-таки щось важке немов висіло в повітрі.

Дивне почуття охопило всю команду, люди облишили роботу і безцільно вештались по палубі, лише адмірал наш спокійно, як завжди, розмовляв з капітаном корабля.

— Не море і не небо має нас турбувати, братику, — несподівано сказав Орніччо, проходячи мимо. — Поглянь-но на берег.

Корабель наш саме огинав мис. Я побачив великий пік Тенеріф. Але я так і не зрозумів слів Орніччо.

Раптом страхітливий удар струсонув небо й землю і повалив мене на палубу. Підвестися мені було не так уже легко, бо велетенські хвилі без шипіння і плескоту підкидали корабель до самого неба, щоб потім шпурнути його в безодню. І, оскільки не було ні найменшого вітру, це було так страшно, що я затулив обличчя руками і закричав від жаху. Мені здавалося, шо якісь потвори рухаються десь у глибині моря і збурюють ці дивні хвилі.

Я скотився до самого борту корабля і впав би у воду, якби пан адмірал не підійшов до мене і не допоміг підвестися.

— Не бійся, хлопче, — сказав він, — ми далеко від берега, і виверження не заподіє нам шкоди.

І тільки зараз я згадав про книжку, в якій розповідається саме про такі явища. Це повість римлянина Плінія Молодшого про пибель Помпеї. З вершини гори в глибині острова вихоплювалися клубища багрового диму і вилітало величезне розпечене каміння. Потім все навкруги раптово так сліпуче засяяло, що я зажмурив очі.

Коли я зміг знову глянути на Тенеріф, з обох схилів гори вже збігало полум'я. Мені стало гаряче, як біля горна у кузні, і я повернувся обличчям на захід.

Залишену в Гран-Канарії «Пінту» ремонтували повільно, аж поки адмірал, повернувшись на Канарію, не змусив місцевих теслярів і конопатчиків жвавіше взятися до роботи. Якби я не бачив цього на власні очі, я ніколи не повірив би, що пан може сам стругати дошки або лагодити паруси. Річ у тому, що зупинкою у Гран-Канарії скористались і для того, щоб змінити нарешті паруси на «Ніньї».

На Гомеру адмірал повернувся 2 вересня уже з полагодженими як слід «Ніньєю» і «Пінтою».