Читать «Велике плавання» онлайн - страница 184

Агуада привіз від королеви категоричну заборону брати в рабство охрещених індіанців, бо духівники Ізабелли вважали це за нелюдське ставлення до християн.

Так вирішено було також, щоб принизити адмірала. Важко було повірити, що таке милосердя виявляли ті ж радники її величності, які вітали страти єретиків, маврів та євреїв. За чотири роки — з їхньої згоди і благословіння — було знищено понад вісім тисяч нещасних. Адмірал віднайшов інший спосіб задовольнити жадібність монархів: він до краю навантажив трюми своїх кораблів полоненими, ще не наверненими в католицтво індіанцями. Такий вихід підказали йому святі отці домініканського ордену. Ці ж домініканці поширювали чутки про жахливу жорстокість язичників, нездатних прийняти благодать святого хрещення.

Флотилія була вже готова до відплиття, коли несподівано сходилася буря, яка розкидала і знищила весь флот. Залишилась одна маленька «Нінья», на якій ми здійснювали подорож уздовж берегів Куби. З уламків решти кораблів було вирішено побудувати друге судно. Адмірала загибель флотилії повергла у глибокий відчай, але думку про повернення в Європу він все-таки не облишив.

Отоді і з'явився в колонії Мігель Діас. Вісті про багаті золоті розсипи одразу підбадьорили адмірала. Знову почались балачки про країну Офір і про копальні царя Соломона. Адмірал негайно послав загін — перевірити отриману від Мігеля звістку. І ось зараз цей загін з великим вантажем золота повертається в колонію.

Отже, пан збирався від'їздити в Європу. Слухаючи розповідь Мігеля Діаса, Орніччо кілька разів уважно поглядав на мене.

Кров то припливала до моїх щік, то відпливала, мені ставало то гаряче, то холодно, а наприкінці розповіді іспанця я почав тремтіти, мов у лихоманці.

Прохолодна рука Тайбоки лягла на моє палаюче чоло. Дивна річ, яка розумна і здогадлива ця маленька індіанська жінка!

— Брате мій Франческо, — сказала вона, стурбовано заглядаючи мені в очі, — ти хочеш повернутися до себе на батьківщину?

Ми багато і довго обговорювали моє становище.

Мігель Діас брав діяльну участь у наших бесідах, і ми прислухались до його слів, бо він провів багато часу серед індіанців і так само, як Орніччо, встиг полюбити цей простий і великодушний народ.

— Повертайся зі мною в колонію, Руппі, — сказав він просто, а потім ти поїдеш разом з адміралом у Європу. Інакше ти будеш худнути і зачахнеш від туги за батьківщиною.

Це сталося 1 березня 1496 року. Ми не спали цілу ніч, провадячи прощальну бесіду.

— Ти не так міцно зв'язаний з цим прекрасним народом, як, наприклад, я або синьйор Діас, — сказав Орніччо. — Можливо, якби ти знайшов тут своє щастя, як ми з ним, тебе не так манило б на батьківщину. Повертайся додому, любий брате Франческо. Я знаю, ці подорожі, ці п'ять років не минуть для тебе марно. Я вірю, що ти ще повернешся на Еспаньйолу, де на тебе будуть чекати вірні і віддані друзі… А там, на батьківщині, весь здобутий тобою досвід і всі запозичені тобою знання використай на користь бідним людям… На користь тим, хто жорстокості військових начальників, зарозумілості вельмож і жадібності попів може протиставити лише свої міцні м'язи і широкі плечі. Я ж, клянусь тобі, все своє майбутнє життя присвячу боротьбі за волю і щастя прекрасного і довірливого народу, який прийняв мене як рідного…