Читать «Велике плавання» онлайн - страница 182

Я жадібно вдихав вітер, коли він віяв зі сходу. Мені здавалося, що він приносить мені вісті з батьківщини. Вночі я часто зіскакував з постелі і лякав моїх добрих друзів, бо мені здавалось, ніби я в Генуї, у нашій старенькій комірці, і синьйор Томазо кличе мене.

Будиночок нарешті було споруджено, побілено вапном, навколо нього розбито город і навіть маленький квітничок. На настійну вимогу Орніччо, Тайбоки зберегла насіння овочів і квітів минулого року, турбуючись про нього більше, ніж про запаси золотого піску.

Від кізочки чекали приплоду, і скоро наш скромний стіл мав збагатитися молоком.

Так мирно жили ми, і ніхто нас не турбував протягом чотирьох чи п'яти місяців.

На світанку 12 лютого я прокинувся від гуркоту каміння, що скочувалося вниз. Для того щоб оберегти себе від несподіваного втручання, ми на стежці, що веде до нашого дому, навалили купи каміння. Тільки той, хто мешкає тут, міг пройти по ній нечутно.

Я виглянув з хатини. Стежкою йшла людина, європеєць. Я впізнав його одразу, незважаючи на те, що негода, сонце і вітер полишили сліди на його обличчі та одягу. Це був нещасний Мігель Діас, що втік з колонії місяців сім тому. Він у бійці поранив свого друга і, остерігаючись переслідувань, утік в гори.

Але друг його одужав і від себе призначив нагороду десять тисяч мараведі тому, хто поверне втікача в колонію.

Мені не хотілось викривати йому наш притулок. Але як мені було не повідомити йому доброї звістки. Більше, ніж страх відплати, його пригнічувала думка про смерть друга.

— Синьйоре Діас! — вигукнув я.

І це було так несподівано, що бідолаха мало не звалився у прірву.

Я запросив його до нашої хатини, де йому було запропоновано їжу і відпочинок. Якою ж була радість нещасного, коли він дізнався про одужання свого друга!

А Діас розповів нам, що Озема, яка бере початок у горах, перетворюється далі у широку судохідну ріку.

У гирлі її розкинулися володіння жінки-касика, яка і надала притулок Діасові. Молоді люди полюбили одне одного, й індіанка стала йому дружиною. Почуваючи, що, попри всю любов до неї, Діас і надалі сумуватиме за білими людьми, великодушна жінка показала йому багаті золоті розсипи для того, щоб він, повідомивши про це адмірала, спокутував свою провину. Жінка-касик запропонувала Діасу умовити адмірала спорудити форт у її володіннях, де клімат здоровіший, а грунт плодючіший, ніж в Ізабеллі.

Орніччо з сумнівом вислухав Діаса.

— Спілкування з працьовитим і вправним у різних ремеслах іспанським народом, звичайно, принесе користь людям Оземи, — сказав він. — Але, хто знає, чи не доведе жадібність і жорстокість начальників і брехливість та користолюбство попів до того, що горді люди Оземи будуть обернені у рабів раніше, ніж вони навчаться від іспанців чогось корисного?

— Не знаю, — сказав, зітхаючи, іспанець, — але мене так тягне до свого народу, що далі я не зможу витерпіти. Інколи мене охоплює відчай, все падає у мене з рук, і я довго сиджу на місці, звернувши погляд у сторону Іспанії. Це туга за батьківщиною!