Читать «Велике плавання» онлайн - страница 142

Обдаровані дзвіночками й намистом, індіанці гостинно запрошували нас і протягом двох днів годували все наше величезне військо. Перебравшись через річку, ми опинились перед суворими відрогами гір Сібао — об'єктом і метою наших мрій.

Нас чекали великі випробування, бо гори Сібао були набагато вищі і неприступніші від щойно перейдених.

Вже не покладаючись на дворян, адмірал вислав наперед цілу армію землекопів, які доклали усіх зусиль, щоб полегшити нам перехід. Перед нами височіли безплідні голі вершини, але за кольором кам'яних порід пан вирішив, що в цих горах має бути багато золота, міді, лазурового каменю.

Неприступність гір піддала йому думку заснувати тут форт. І нагледівши невелику улоговину з пагорбом на ній біля підніжжя величезної скелі, пан зволів закласти тут фортецю. Невисокий пагорб, оточений річкою, наче каналом, немов самою природою був призначений для цієї мети.

Закладену фортецю названо фортом святого Фоми Невірного, на згадку про те, як, налякані труднощами підйому, деякі супутники адмірала умовляли його повернутися, сумніваючись у щасливому завершенні нашої експедиції.

Негайно стали табором, і з навколишніх селищ до нас почали сходитися дикуни, приносячи багато золота і бажаючи отримати за це дзвіночки або інші іграшки.

Усе добуте таким чином золото коштувало нам недорого, але адмірал все-таки був незадоволений. Він сподівався отримати великі самородки, такі, які привіз лицар Охеда.

Увечері 25 березня до форту прискакав вершник на змореному коні, а вранці ми довідалися, що адмірал, вислухавши гінця, поспішив повернутися в Ізабеллу.

Начальником форту святого Фоми він залишив знатного каталонського ідальго Педро де Маргаріта, якого рекомендувала йому сама королева.

Оскільки у синьйора Маріо був приступ лихоманки, ми затримались у новій фортеці шість днів, що дало нам змогу познайомитися з тамтешнім життям, а офіцеру синьйору де Лухану скласти на ім'я пана повідомлення, в якому він попереджав адмірала про розбещеність наших солдатів. Синьйор де Лухан мав цілковиту підставу.

Вимоги білих не мали меж: на навколишніх індіанців не тільки покладались важкі роботи, але я бачив на власні очі, як солдати, заходячи в індіанську хижу, цупили з неї все, що попадалось, незважаючи на протести господарів.

…4 квітня ми повернулися в Ізабеллу і сповістили адміралу досить прикрі для нього вісті: по дорозі ми майже не бачили золота, у форті святого Фоми панує розбещеність, що межує з бунтом. У колонії ми також застали велике безладдя.

Провіант, привезений з Європи, зберігався недостатньо дбайливо: муку було засипано у вогкі приміщення, і вона запліснявіла. Крім того, продукти, які постачались панові в Кастілії, були дуже низької якості: вино кисле, а бочки, в яких його везли, протікали з вини севільських бондарів. Щоб уникнути загрози голоду, громадські роботи на будовах було припинено, а колоністів послано до млинів молоти зерно нового врожаю. Хліб, що випікали з цієї муки, погано сходив і був глевкий на смак. Епідемія гнилої лихоманки, що трохи було вщухла, спалахнула з новою силою.