Читать «Велике плавання» онлайн - страница 108

— Ви спокійнісінько можете його затримати в Генуї, — сказав Хуаното.

— Генуя кишить купцями всіх національностей, — з прикрістю заперечив фіскал. — І там не дуже зважають на нашу святу інквізицію. Те саме можна сказати про Венецію. Ці дві республіки дбають лише про своє збагачення. Але по дорозі ми зайдемо в Сіцілію, де порядкують наші святі отці. І його буде затримано без будь-якої тяганини.

Рано-вранці ми мали прибути в Генуезький порт. Корабель, вивантаживши товари, без затримки вирушав далі, і я з жахом уявив собі, що чекає на бідолаху в Сіцілії. Але як мені попередити його, та й чи захоче він мене слухати?

Ще здаля я побачив високу вежу і зубці Генуезької фортеці. Мине ще кілька хвилин, і я вже буду дома. Занепокоєно оглядав я юрбу на палубі — ніде не було видно чоловіка у червоному плащі.

Десятки човнярів обліпили корабель, пропонуючи свої послуги. Сходи були запруджені народом. Я в натовпі намагався відшукати знайому постать, але якийсь дідуган силоміць вирвав у мене речі з рук, і я змушений був пройти за ним у човен. Востаннє на набережній я оглянувся на корабель і помахав капелюхом матросам.

Раптом я помітив мавра. Зійшовши з корабля, він стояв біля східців і з цікавістю придивлявся до галасливого генуезького натовпу.

З корабля подали сигнал про відплиття. Сундучок мій був дуже важкий і відтягував мені руку. Порт кишить злодіями, але довго розмишляти я не міг. Поставивши сундучок біля маленького візка з овочами, я бігом кинувся до пристані.

Мавр здивовано подивився на мене, коли я до нього озвався.

— Негайно йдіть за мною, якщо хочете жити! — сказав я.

Він підозріло подивився на мене і стурбовано оглянувся на корабель.

— Поспішайте! — сказав я.

У цей час на палубі з'явився фіскал з Хуаното. Нас відділяла від корабля невеличка смужка води, що сліпуче блищала на сонці. По східцях щохвилини сновигали матроси з поклажею, але двоє людей так уважно слідкували за моїм співрозмовником, що мені здавалось, ніби вони стоять біля нас.

— Я не розумію, про що ти говориш, юначе, — промовив мавр.

— Ви зрозумієте, коли я вам скажу, що цей чоловік у синьому плащі — фіскал святої інквізиції, а той кривоногий — його шпиг, — шепотів я йому на вухо.

— На кораблі залишилася моя скринька з коштовностями, — сказав мавр стурбовано. — Там усе моє майно…

Я мимоволі оглянувся на свою скриньку — вона мирно стояла собі біля візка.

— Що вам дорожче — коштовності чи життя? — спитав я нетерпляче.

Фіскал і Хуаното невідступно слідкували за нами. Нахилившись, вони наче прислухались до нашої розмови.

На наше щастя, у цю мить до відпливаючого корабля кинулася юрба людей зі скринями і клунками. Я смикнув мавра за руку, і ми розчинилися в натовпі. Потім непомітно звернули в завулок.

— У мене не лишилось навіть грошей, щоб заплатити за ночівлю, — сказав мавр.

— Не турбуйтесь про гроші, — заперечив я. — У домі, куди я вас веду, розплачуються іншою монетою.

Розділ VII

ЗНОВУ В ГЕНУЇ!

Я вдихнув у себе дим жаровень, на яких смажили рибу, і зупинився з бентежним серцем. Навколо галасував і метушився різноголосий генуезький натовп. Генуезька затока виблискувала на сонці, вежа вимальовувалась на яскравому небі… Мене охопило почуття цілковитого спокою — я був нарешті вдома!