Читать «Слідами змови» онлайн - страница 9

За п'ять хвилин, опинившися серед густої трави і вересу, я озирнувся на свою долину; праворуч і ліворуч од рудуватої стежки видніли сірі коробочки хат, а на ту стежку з путівця звертали двоє вершників, що скидалися згори на жуків з блискучими спинками.

Я засміявся, хоч мені було зовсім не до сміху, і подерся схилом далі.

Мені завжди кортіло побачити світу, зазнати пригод, і тепер мої бажання почали якнайповніше здійснюватися.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ЗУСТРІЧ У ПЕНРІТІ

В горах за мною ніхто не гнався. Години зо дві я пробирався північними схилами Бленкетри і не бачив живої душі, якщо не рахувати зграйки червоних оленів на далекому виднокрузі біля Скідовського лісу та орла, що кружляв спроквола серед хмар. Десь надвечір я дійшов до Цитаделі.

Ще змалечку ми з хлопцями любили тут гратися у війну англійців з шотландцями або англійців з іспанцями. Хоч від дому туди був не близький світ, але кращого місця для ігор годі було й шукати, і я провів біля Цитаделі багато днів. Поряд лежало гірське озерце, бездонне аж чорне, оточене підковою урвищ; але з східного боку кручі розступалися, і з озера в долину плинув дзюркотливий потічок, що впадав у річку Глендермейкін.

Цитаделлю ми називали природну схованку серед бескидів, що обступили озеро. Над нею повисла величезна брила, під якою півдесятка хлопців могли б перебути дощову ніч, зовсім не ризикуючи намокнути. Тут же лежали кружком здорові каменюки, утворюючи наш «двір». Наносивши менших брил, що їх ми здужали підняти, наш гурт перетворив природне звалище на справжній мур.

Назву «Цитадель» нам навіяла стара чотирикутна вежа, що височіла трохи нижче в долині. За мого діда всі заможні люди жили в таких чотирикутних вежах — у нас вони звалися схронами, — бо кожного дня можна було чекати наскоку шотландців, що раз у раз проривалися через кордон. Але відколи я з'явився на світ, шотландці не зробили жодного наскоку, і місцеві сквайри кидали схрони й будували собі звичайні будинки.

Сер Філіп Мортон вчинив так і собі. Він вибудував на березі Грети гарну нову кам'яницю — з високими коминами й вікнами, що виблискували здаля сотнями діамантів малих скляних шибок, його старий дім — ота сама чотирикутна вежа — нині стояв порожній і поступово руйнувався. Це була довгаста будова з вузенькими віконцями вгорі і без жодного отвору, крім дверей, на нижньому поверсі. Щоб увійти всередину, треба було піднятися зовнішніми кам'яними сходами, і, коли важкі дубові двері зачиняли на засув, попасти у вежу не було ніякої можливості.

Мортонова вежа з оточеним зубцями верхом, невеликою кутовою баштою для вартового і обплетеним дротом ліхтарем, щоб подавати сигнальний вогонь, здавалася маленьким фортом. Але жити в цій холодній похмурій коробці, мабуть, було не вельми приємно; до того ж вежа стояла високо в горах, далеко від доріг і людських осель, — не дивно, що сер Філіп її покинув і збудував собі зручніший дім.