Читать «Слідами змови» онлайн - страница 11

Пенріт — гарненьке містечко, в ньому кількасот мешканців, а що саме був базарний день, то тисячі людей простували вузенькими вуличками під фасадами будинків, що нависали аж на пішохід. Я дивувався, куди дінеться ця юрба разом з худобою, вівцями, верховими й паковими кіньми та хурами. Але діставшись до центру міста, я зауважив, що вузькі вулиці вливаються в просторі майдани, наче ріки в озеро, де місця вистачало всім. Місто було так сплановане, щоб захиститися від шотландських наскоків. Коли починалася війна, навколишні мешканці заганяли на майдани свої табуни й отари і, забарикадувавши вузькі вулиці, перетворювали місто в справжню фортецю.

Того дня ніхто не думав про небезпеку, і навіть я трохи розважився од своїх турбот серед веселого гармидеру.

На базарному майдані зібралися не лише фермери з своїм товаром і жінки, що розкладали яйця, масло й домашнього виробу тканини. Кого тут тільки не було! Смаглявий циган з обрізаними вухами, що вів на ланцюгу ведмедя, штукар, що ковтав шпаги, чоловік, котрий рвав хворі зуби (тим часом друзі міцно тримали пацієнта за руки), пара акробатів і десяток дурисвітів, що показували різні фокуси або продавали чудодійне зілля. Якийсь чолов'яга горлав щосили, сповіщаючи, що опівдні на рингу будуть цькувати бика, й запрошував усіх, хто хоче, приводити своїх псів. Тільки я став до нього дослухатися, коли це хтось торкнув мене за плече:

— Здоров був, Пітере!

Я жахнувся і аж підскочив од несподіванки. Це був Тем Берні з Мангрісдейла. Він мене добряче налякав, бо я не чекав, що зустріну тут когось знайомого. Наші всі ходили на базар до Кезіка.

Старий, очевидячки, знав усе. В його сірих очах блиснула усмішка, і він приклав до губів дебелого пальця.

— Не бійся, мій хлопчику! Я нікому нічого не скажу. Але виявляється, Пітере, — захихотів він, — ти кепсько кидаєш камінці. Чому ти в нього не влучив, га? Багато хто з нас потанцював би на радощах в день його похорону.

— Таж він мчав як навіжений, — винувато пояснив я.

Тем споважнів.

— Краще тобі, Пітере, негайно вшитися з наших місць. Кажуть, що сер Філіп учора був наче не при собі од люті. Не тому, що ти кинув камінь, а що зруйнували його чудову стіну. Він присягається помститися всім, хто до цього причетний; але ти, очевидячки, єдиний, проти кого вони мають докази. Не хотів би я бути на твоєму місці, Пітере.

— Та я оце й хочу втекти на деякий час, — признався я.

— Добре зробиш. Надто вже багато суддів приятелюють з сером Філіпом. Навряд чи вони будуть до тебе поблажливі. А куди ж ти хочеш податися?

— Мабуть, у Шотландію…

Тем похитав головою.

— Вони й чекають на це. В Карлайл уже послано наказа затримати тебе, якщо ти там з'явишся. Це я знаю напевно.

— Але ж я можу піти навпростець через гори, минаючи Карлайл.

— Твій шлях перегородять великі ріки. Двадцять років тому я побував у тих краях.

Тобі доведеться долати їх бродом або шукати мостів. Тебе помітять, почнуться розмови про те, що в горах блукає хлопець.

— Ну що ж, я подолаю їх плавом, — сказав я.

— Навіть не пробуй — утопишся ні за цапову душу.