Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 228

— Він розвозив по селах зброю, Янг, — вагаючись, мовив Марко Поло. — За це карають смертю.

— Він не повинен умерти, — палко сказав Янг. — Я прошу вас, милостивий пане, звільніть його. Ванг не злочинець, його затаврував, як злочинця, шпигун Ахмеда. Вони забрали у Ванга кузню, і йому довелося жебрувати з сліпим хлопцем. Зрозумійте його гнів, пане! Зрештою, що він такого зробив? Хіба він убив когось? Украв щось?.. Прошу вас, допоможіть йому!

Марко Поло підійшов до Янга.

— Я не можу його звільнити. Ви самі це розумієте, капітане Янг.

— Ви маєте велику владу, милостивий пане, — наполягав Янг.

— Янг, я ніколи не забував, чим зобов'язаний вам, — сказав Марко. — Тепер ви просите за свого друга. Але якщо я його звільню, люди, які заздрять мені, донесуть імператорові, що намісник Ханьчоу випускає з в'язниць людей, котрі вчинили злочин проти його величності…

Янг зблід і мимоволі схопився за меча, але потім отямився. Рука його залишилась безсило лежати на держаку.

— Ванг не повинен умерти, — пробурмотів він.

— Візьміть себе в руки, капітане Янг, — мовив Марко Поло, — і слухайте, що я вам скажу… Я помилую коваля Ванга. Його буде засуджено на довічне заслання. Вас я відпускаю від себе і доручаю доставити заколотника на місце заслання. — Марко підійшов до Янга і поклав йому на плече руку. — А шлях туди довгий, — додав він. — Мені жаль втрачати вас.

Ввечері Янг під'їхав до бамбукової хижки старого різьбяра. Шю здалеку почув, що наближається верхівець.

— Це він, дідусю? — схвильовано спитав сліпий.

— Він, Шю.

Велике, золоте сонце сховалось за прозору хмаринку. Злива освіжила землю. На траві виблискували мільйони краплинок, в калюжах відбивалось світло.

Янг прив'язав до кілка коня і зіскочив з насипу.

— Я приніс вам хорошу звістку, — сказав він. — Милостивий пан намісник помилував Ванга, засудивши його на довічне заслання.

— Хвала небу, що він хоч зберіг йому життя, — вигукнув старий різьбяр.

В сліпих очах Шю заблищали сльози.

— Ванг ніколи вже не повернеться? — спитав він.

— Тобі можна супроводжувати його, Шю, — сказав Янг. — Намісник доручив мені доставити Ванга на місце заслання.

Тоді старий різьбяр зайшов до своєї хатини і дістав з полиці дерев'яну фігурку вершника, потім узяв різець і на твердому дереві викарбував ієрогліфи: Івей вай сінь — Чесне чуже серце.

ПОДОРОЖ В ІНДІЮ

Венеціанці знову жили, оточені блиском і розкішшю імператорського двору. Вони оселилися в тому самому старому красивому будинку. В дворі біля басейну з золотими рибками ріс кущ жасмину, над квітками гуділи бджоли. Ашіма подовгу сиділа в тінистій альтанці.

Все було, як і раніше.

Перлинка бігала по двору, підслухувала під дверима і з невинним обличчям вибовкувала маленькі таємниці. Дівчина здобула необмежену владу над Фан Кунг-до, бо тепер знала, що попри всі свої погрози, він би її й пальцем не торкнув.

Все було, як і раніше, і водночас все було інакше.