Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 230

— Він зробив нам немало добра, — мовив Марко.

— Авжеж! Зате зараз міцно тримає нас.

Всі замислились.

Мафіо Поло сказав це ніби жартома, але насправді це був зовсім не жарт. Думки про батьківщину не залишали їх ні вночі, ні вдень.

Ашіма так розуміла чоловіків, наче сама народилась у Венеції.

— Ми повинні боротись за повернення додому, — сказав Марко.

— Як юнаки з королівською донькою, — докинув Мафіо. — Може, у нас вистачить сили.

— Ханові Кублаю це не дуже сподобається, — мовив Ніколо Поло. — Але що з нами буде, коли він помре? Він уже старий, і мені часом здається, що смерть уже чигає на нього. А при дворі немало людей, які заздрять нашому багатству. Доки хан живий, вони не зважаться зачепити нас. А як далі?

Вони ще довго радились, як краще вирватись звідси. Здоровий глузд підказував їм, що вирушати в дорогу таємно не можна. Якщо вони хочуть побачити знову свою батьківщину, то повинні будь-що домогтися дозволу імператора.

І ось одного дня Марко вирішив, що настав час звернутись до імператора з проханням. Він саме повернувся із поїздки по країні і доповідав ханові про звичаї жителів і стан управління та фінансів в обстежених ним областях. Хан прийняв Марко в своїх покоях і з цікавістю слухав його розповідь. Крім головного цензора

Юсю Темюра, в кімнаті не було жодного сановника.

— Ви розповіли мені про все, що бачили, — сказав імператор, — і зробили кілька слушних пропозицій. За це я хочу вас нагородити. Ідіть додому і відпочивайте. Коли ви мені будете потрібні, я вас покличу.

Круглоголовий Юсю Темюр щось схвально пробуркотів.

Тоді Марко кинувся до ніг хана і попросив вислухати його.

— Встаньте! — наказав йому Кублай. — Чого ви ще хочете?

Марко почав палко просити імператора, щоб він дозволив їм повернутись на батьківщину. Хан Кублай спокійно вислухав його.

— Ти чув, Юсю Темюр? — озвався він нарешті.

— Так, — буркнув головний цензор. Обличчя його залишилось незворушним.

Великий хан обернувся до Марко і пильно глянув на нього.

— Хіу Хенг помер, і мені потрібні тямущі радники.

Марко мимоволі відступив назад.

— Хіу Хенг помер? — недовірливо перепитав він.

— Так, — відповів імператор. — Помер.

Несподівана звістка приголомшила Марко. Він мало не забув, де знаходиться. Його охопив сум і водночас гнів на хана за те, що той так байдуже говорить про смерть старого вченого. Однак Марко уже навчився володіти собою. Він стояв, похиливши голову, і чекав, що ще скаже хан Кублай.

— Ви прийшли до мене і говорите, що хотіли б поїхати на батьківщину. Хіба вам погано при моєму дворі? Я саме ладнаюся йти війною проти підлого пса Кайду. Хочу провчити його… А вам я ось що скажу: готуйте кораблі і вирушайте морем до великого острова Цейлону, де володарює король Зандернац. У нього є найбільший у світі рубін: у вершок довжиною і завтовшки з руку. Так мені розповідали. Він палає, як вогонь, і має чарівну силу. Скажіть Зандернацу, що я, володар світу, хочу мати цей рубін. За нього він одержить багатства, варті цілого міста. Коли повернетесь, розповісте мені, що ви там бачили. А про повернення додому більше не говоріть мені…