Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 227

— Нехай сидить, — мовив один з вартових. — Весело грає. Можна співати й танцювати під його музику.

Старий різьбяр сів біля Шю і безнадійним, непорушним поглядом втупився в ворота.

Повз них проходило багато добре зодягнених, ситих людей. Коли Шю переставав грати, старий розповідав йому про все, що відбувається навколо.

Вартових змінили.

— Спробуємо ще раз, — сказав Шю.

— Ми не можемо вас впустити, — співчутливо відповів їм вартовий. — Ідіть додому… А завтра вранці приходьте знову.

Але різьбяр і Шю лишилися біля муру. Старий дістав рис, м'ясо та кухоль води, і вони поснідали.

Раптом Шю почув цокіт копит. Відчинились ворота. І вартові в один голос вигукнули:

— Увага й послух!

Капітан охоронців намісника в'їжджав у місто.

Шю поставив на землю чашку з рисом, схопився з землі і кинувся до воріт. Він упав під копита коневі і звів на верхівця свої згаслі очі. В руці він тримав бамбукову сопілку.

Капітан Янг натягнув повід. Він глянув на хлопця і враз упізнав його. Перед ним був сліпий Шю.

— Шю, як ти потрапив сюди? — спитав він. — Встань!

Сліпі вміють зберігати в пам'яті голоси знайомих людей так само, як зрячі — їхні обличчя. І Шю одразу впізнав голос носильника Янга. Ні, ні, він не помилився. Це був той самий Янг, який так часто приходив колись у кузню Ванга.

Хлопець розгублено звівся на коліна.

Капітан Янг скочив з коня і підняв сліпого.

— Що сталося, Шю? — тихо, щоб не почули вартові, спитав він.

— Ванг у тюрмі, його засуджено до страти, — прошепотів Шю.

Янг не став гаяти часу на марні роздуми.

— Розшукаєш квартиру капітана Янга, — пробурмотів він. — Негайно приходь до мене. — І голосно додав: — Іди геть, сліпий! Ледве не потрапив під копита.

Він пришпорив коня і поїхав у місто.

Шю і старий різьбяр з'явились на квартиру до Янга і розповіли йому все, що сталося.

Капітан довго сидів біля столу, замислившись. Потім сказав:

— Ідіть додому і заспокойтесь. Нікому нічого не розказуйте…. Ванг не повинен умерти!

Марко Поло сидів у своєму кабінеті і звіряв річні звіти. На великому столі лежали папери, пачки грошей і печатка намісника. Це була остання перевірка, яку він робив, перебуваючи на своїй високій посаді. Через кілька тижнів він складе свої повноваження. Новий намісник, якийсь татарський князь, уже вирушив до Ханьчоу.

Почулися кроки, і Марко Поло невдоволено підняв голову. Ввійшов секретар.

— Що там таке? — спитав Марко.

— З вами хоче говорити капітан Янг, милостивий пане.

Марко Поло відсунув убік папери.

— Нехай зайде.

Обличчя капітана немов скам'яніло. Він сказав сліпому: «Ванг не повинен умерти». А що він зробить, коли намісник відмовиться допомогти? Може, не треба було йти до нього? Важкі сумніви краяли його серце.

— Що сталося, Янг? — спитав Марко.

І Янг розповів йому все про коваля Ванга. Марко слухав із спокійним виразом на обличчі. Він дізнався про те, як Саїд, шпигун міністра Ахмеда, ще в Камбалі кинув коваля до в'язниці. Той самий Саїд, який згодом викрав Ашіму. І ще пригадалося Марко, як носильник Янг прийшов до нього і допоміг врятувати Ашіму. Тепер Янг просив помилувати свого друга Ванга. Але ж Ванг був заколотником. Суддя присудив його до смерті… Марко Поло взяв державну печатку і зважив її в руці. Три роки прослужив у нього Янг капітаном охорони.