Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 208

Звивистою доріжкою Марко піднявся на пагорб і побачив, що з вікон Зеленого Павільйону пробивається вузенька смужка світла.

— Тут, пане, — мовив охоронець.

Павільйон мовчазним півколом оточували велетенські дерева. Марко останній раз глянув назад, немов прощаючись з безтурботним життям дерев і рослин, байдужих до людської долі. Пройшовши через кілька кімнат, він вступив до невеличкої комірчини.

В ній горіли дві свічки. Навколо столу сиділо троє чоловіків. Глянувши на непорушні обличчя, Марко Поло чомусь пригадав старий китайський вислів: «Зустрівшись з людиною, не говори їй усього, що думаєш. Не віддавай їй у руки всього серця».

Він мовчки вклонився.

За столом сиділи: полковник Ван Ку, командир десяти тисяч солдатів, розташованих біля південних міських воріт, колишній генерал південної імператорської армії Чен, якого внаслідок інтриг Ахмеда було призначено командиром шеститисячного загону, і китайський учений Хіу Хенг.

Вони встали і відповіли на привітання Марко Поло.

— Сідайте, пане Марко Поло, дякую, що прийшли.

«Не віддавай їм у руки всього серця», знову промайнуло в голові Марко, але його серце чомусь саме тягнулося до них.

— Що сталося, панове? — спитав він. — Чому ви мовчите?

— Ми довго вас чекали, — сказав Ван Ку. В його словах прозвучала недовіра.

Марко Поло відчув це. Він уже хотів щось різко відповісти, але стримався і звернувся до Хіу Хенга:

— Ви ж знаєте, чому я не міг прийти раніше. Хіба ваші охоронці не розповіли вам, що трапилося?

Хіу Хенг заспокійливо підняв руку.

— Я все знаю, пане Марко Поло. Ван Ку не хотів вас образити. — Він обернувся до Ван Ку: — Ви говорите нерозумно. Ще не настав час запалювати в горах сигнальні вогні. Зрозумійте це, Ван Ку! Смерть друга затьмарила вам свідомість. Не забувайте, що убивця вашого друга — Ахмед.

— Скрізь по всіх містах китайці чекають нашого сигналу, — мовив Ван Ку.

— І скрізь стоять татарські війська, готові кожної хвилини придушити в крові повстання, — відповів Хіу Хенг.

— Краще вмерти вільним, аніж ганебним рабством ославити своїх предків.

Хіу Хенг схопився з місця, його обличчя різко змінилося. Тепер на ньому й сліду не лишилося від зверхньої байдужості і мудрого спокою. Воно спалахнуло гнівом і енергією.

— Мовчіть, Ван Ку! — гнівно мовив він. — Ви не знаєте, що говорите. Краще слухайте. Ми повинні вбити Ахмеда, а його прихильників по всій країні притягти до відповідальності. Це все, що ми здатні зараз зробити.

— А рабство лишиться, — пробурмотів Ван Ку.

Марко Поло слухав пристрасну суперечку з двоїстим почуттям. Він зовсім не хотів устрявати в заколот, спрямований проти хана Кублая, і тому полегшено зітхнув, коли перемогла зрештою розумна стриманість Хіу Хенга. Ван Ку змушений був відмовитись від своїх бунтарських планів і погодитись з старим ученим.