Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 207
Віллі Мейнк
У Янга було немало друзів. Він згадав про родину пекаря Лі. Дружина пекаря мешкала за якихось триста кроків звідси в маленькій хижці. Та чи можна вести в таку жалюгідну халупу молоду пані?
— Ну що, Янг? — спитав Марко.
— Недалеко звідси, пане… є маленька хатинка. Там живуть надійні люди.
— Янг, будь з Ашімою цілий день, — тихо мовив Марко. — Якщо завтра ввечері я не повернуся, тікай з нею геть. Візьми гроші і оцей гаманець з дорогоцінними каменями.
Ашіма почула все, що говорили між собою чоловіки. Вона мусила йти з Янгом, залишивши Марко.
— Я не піду, Марко, — рішуче промовила вона. — Я залишуся з тобою.
Носильник вийшов з кімнати. Марко й Ашіма залишилися наодинці. Легенький вітерець шелестів листям дерев і ніс до кімнати прохолоду. На дворі хропів кінь. Слуга опускав у колодязь відро. Чути було навіть, як падали краплі.
Марко сказав:
— Сьогодні в мене був Хіу Хенг. Тоді я ще не знав, як повівся з тобою Ахмед. Але я сказав йому, що допоможу вбити Ахмеда. Тепер я вже не маю сумніву, що дію правильно. Він — убивця. Він веде країну до загибелі.
— Але нащо ти хочеш відіслати мене геть? — спитала Ашіма.
Марко Поло обняв її і притягнув до себе.
— Послухай, Ашіма, що сказав Матео, коли залишав нас. Я завжди думав про його слова, але не зважувався поговорити з тобою про це… «Може, вона поїде з нами до Венеції. Поговори з нею». Ось що сказав Матео.
Його темні очі допитливо дивились на дівчину.
— Матео завжди сумував за Венецією, — мовила Ашіма. — Якщо ти хочеш, я поїду з вами в Венецію. Тільки де Матео?
— Похід на Ціпангу зазнав невдачі. Багато кораблів знищено.
Янг постукав у двері.
— Пробачте, пане! А що коли Ахмед вишле наперед свого кур'єра? Вони можуть прибути сюди кожної хвилини.
— Іди, Ашіма! — сказав Марко. — йди з Янгом. Завтра ввечері я буду в тебе. Я певен цього.
— Якби з нами був Матео, — прошепотіла Ашіма.
Імператорські сади лежали під зоряним весняним небом, чаруючи тихою красою. Серед темносиніх хмаринок виблискував серп місяця.
Під аркою моста мерехтіла вода каналу. По ній плив човен, на якому горів прикріплений на довгій жердині ліхтарик, його світло відбивалося у воді. Жіночий голос під срібні звуки гітари співав:
Весляр стояв на кормі і тихо гріб веслом. Придворні дами і вельможі, слуги й служниці насолоджувалися красою ночі. Джамбуїк-Хатун, яку прозвали Вередливою, виїхала з імператором до Шаньту, міста ста восьми храмів, і тому ніхто не боявся, що її охоронці перешкодять нічному гулянню.
Марко Поло в супроводі одного з охоронців Хіу Хенга прямував до Зеленого Павільйону. Солдати на воротях беззаперечно пропустили його всередину, знаючи, що венеціанець має золоту дощечку з печаткою самого великого хана. Як завжди перед великою справою, він прагнув якнайшвидше усе закінчити і тому лишався байдужим до чарів ночі. Це була ніч, коли повинен був померти Ахмед. Марко готовий був своїм мечем убити жорстокого міністра, якщо Хіу Хенг цього забажає.
