Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 210

Полковник похмуро глянув услід паланкінові. Зарозумілий дурень! Нащо хан Кублай роздає чужинцям найвищі посади?

— Ви бачили кронпринца? — спитав полковник у вартових.

— Ні, пане.

Полковник задумливо піднявся сходами на мур і поглянув на смугу зоряного неба за високими деревами. Невже Чінкім в'їхав у місто через північні ворота, а вартові забули повідомити про це його, коменданта? Хан Коготай ввійшов до вартівні і, помахом руки наказавши солдатам сидіти, сів і сам до збитого з червоних дощок столу. У вартівні пахло потом і шкірою. Вартові не зважувалися розмовляти навіть пошепки. Над нарами тьмяно горіли дві олійні лампи. Біля дверей стояли напоготові списи.

— Іди й приведи мені коня, дай лук і стріли! — наказав одному з солдатів хан Коготай. Таємничий приїзд Чінкіма не давав йому спокою. Він вирішив поїхати в палац і там на власні очі пересвідчитися, чи правду сказав йому Ахмед.

Тимчасом носильники Ахмеда проминули ворота другого муру й підійшли до палацу. У вікнах світилось. Міністр вдоволено посміхнувся. Розмова з татарським полковником настроїла його на добрий лад. Він уже подумав, чи не сказати кронпринцові Чінкіму про арешт Марко Поло, але потім вирішив зачекати, поки не переконається, що його наказ виконано.

Між палацом імператора і палацом кронпринца протікав по вимощеному мармуром дну тихий, темний струмок. Через нього було перекинуто білий міст. Коли паланкін наблизився до палацу, чиясь темна постать майнула в коридор. Це вартовий повідомив Марко Поло про прибуття міністра Ахмеда.

Марко з мечем у руці сховався за колоною. В коридорі було майже поночі. Біля дверей, які вели у покої палацу, вартували охоронці Хіу Хенга. На троні недбало розкинувся Ван Ку. На його обличчя падала тінь. Неподалік за колоною, тримаючи меча напоготові, сховався генерал Чен. Хіу Хенг стояв позаду.

Міністр встав з паланкіна і наказав своїм охоронцям чекати його надворі, йдучи до передпокою, Ахмед прикидав у думках, як він з люб'язною покірністю доповідатиме кронпринцові про останні події в Камбалі. Він ішов, не оглядаючись довкола, його кроки гучно лунали серед тиші.

Від темночервоних гладеньких колон на підлогу лягали довгі тіні. Невеличкий чоловічок, наче привид, прямував через велику кімнату.

Хан Коготай на своєму стрункому чорному жеребці їхав через імператорський сад до палацу. Кінь скакав швидкою риссю, і стукіт копит лунав далеко серед нічного саду. Комендант хотів пересвідчитися, чи справді кронпринц прибув у свою резиденцію, чи. може, Ахмед обдурив його. Скоро він побачив освітлені вікна. Жеребець перейшов на галоп і хутко перелетів через білий місток. Скочивши на землю, хан Коготай віддав повід в руки служника, який вибіг йому назустріч.

Ахмед чув стукіт копит, але це не відвертало його від приємних думок. Двоє охоронців стояли перед дверима тронного залу. Міністр знав, що кронпринц навіть інтимні розмови любить вести, сидячи на своєму троні. Служник відчинив двері.

Міністр побачив кронпринца, впав навколішки і доторкнувся чолом до підлоги. Помахом руки йому було наказано наблизитись до трону. В шестисвічкових канделябрах попід стінами зали горіло тільки по одній свічці. Різьблені стіни і меблі, вкриті лаком, тьмяно виблискували.