Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 203

Ашіма схопилася за залізні грати і закричала, охоплена відчаєм:

— Допоможіть! Вони заперли мене! Допоможіть! Але її крики не сягали далі саду.

З-під вікна до неї долинув насмішкуватий голос:

— Мовчи, моя пташко, а то мені доведеться заперти тебе в льох. Там накричишся й налютуєшся, скільки хочеш.

Це був Саїд. Та Ашіма не звертала на нього уваги. Вона благала порятунку, кликала людей, доки розлючений Саїд не зайшов до кімнати і не відірвав її од вікна. Дівчина забилася в найтемніший куток кімнати.

— Не чіпай мене, чуєш! — кричала вона, простягаючи поперед себе руки, готова вчепитися йому в обличчя нігтями.

Саїд опанував себе, йому добре запам'яталися червоні пошкрябини на обличчі служника.

Стоячи за столом, він загрозливо сказав:

— Підеш у льох, якщо не замовкнеш. В Лопі ти була тихенькою, а тепер стала, як дика кішка! Зачекай, мій пан швидко тебе приструнчить.

Даремно намагалася збагнути Ашіма, за що так ненавидить її оцей чоловік з вовчим обличчям. Їй пригадалось, як у Лопі Матео викинув його за двері. Дівчина впізнала його з першого погляду. Що він хоче від неї? Хто доручив йому ув'язнити її?

Перед нею на столі стояв чай, лежало печиво. Мовчазний служник подав їй обід і через деякий час забрав його назад. До чаю й печива Ашіма теж навіть не доторкнулася. Вона не хотіла нічого брати в рот у цьому домі, якби навіть їй довелося померти голодною смертю.

Вона схопилася і знову підбігла до заґратованого вікна. Що робити? Кричати, доки не охрипне? Ніхто її не почує. Але де ж Марко Поло? Що це все означає?

Ашіму раптом охопив такий страх, що їй стало млосно. Вона відчула, що Марко Поло загрожує небезпека. Це було гірше за все. Непевним кроком Ашіма підійшла до стола і опустилася на стілець. Але скоро подолала хвилинну слабість, підбігла до дверей і щосили затарабанила в них кулаками.

— Відчиніть! — закричала вона. — Якшо ви не відчините, я вистрибну з вікна!

— Попробуй, стрибни! — пробуркотів Саїд, стоячи за дверима. Він засміявся і пішов геть.

Весна царювала в природі. На небі непорушно завмерли білі хмарини. Тіні дерев і стін подовшали. Вкритий червоною черепицею будинок, який гармонійне зливався *з навколишньою місцевістю, тішив око кожного перехожого.

Вісім озброєних верхівців мчали вулицею. Попереду були Марко Поло і Янг. Шість інших належали до особистої охорони Хіу Хенга.

— Ось де він, пане, — мовив Янг, показуючи на будинок.

Вершники перейшли на легку рись. Перед муром вони спинилися, зіскочили на землю і щосили загупали у ворота.

Марко Поло і Янг з мечами напоготові стояли біля входу. Охоронці сховалися в затінку муру. Вони напружено прислухались до кожного звуку. У вухах Марко гуділо. Серце його калатало, а рука міцно стискала держак меча. За цими мурами було ув'язнено Ашіму. Звідти не чути жодного звуку. Тільки пташки виспівують у гіллі. Десь у глибині саду голосно тьохкає соловей. Цей спів був нестерпним.