Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 201

Двоє чоловіків випередили Янга. Один голосно сміявся.

«Смійся, смійся!» подумав він. Он там маленька вулиця звертає вбік. Ще кілька кроків, і він підійде до будинку венеціанців.

Нащо отой диявол викрав дівчину? Вона зовсім не схожа на пихатих сановниць, які навіть не дивляться на носильників.

Янг підійшов до воріт. Може, зайти й сказати: «Міністр Ахмед тримає вашу пані у віллі над річкою». Він сперся на кам'яного лева. Такі кам'яні охоронці стояли перед усіма будинками, відганяючи злих духів. Поки Янг думав, що йому робити, ворота відчинилися. Він відступив убік, носильники швидко пронесли повз нього закритий паланкін.

Янг провів їх задумливим поглядом. Одного з них, високого, жилавого носильника, що йшов праворуч, він знав. Це був служник канцлера Хіу Хенга.

Стояла спека, немов серед літа. Вкриті лісами горби стримували західні вітри.

Марко Поло сидів у своїй напівтемній, прохолодній кімнаті. Настрій у нього був піднесений: ненависть, двоїстість його становища при дворі, яке так пригнічувало його, лишилась позаду. Марко розумів, як важко буде виконати задумане, але не боявся небезпеки. Він наказав служникові принести чорнило й папір і написав три листи: один — Ашімі, другий — Ніколо й Мафіо Поло, третій — своєму другові Матео. Потім покликав Перлинку. Служниця була сумна й заплакана, та Марко, заглиблений у свої думки, не звернув на це уваги.

— Якщо завтра ввечері я не повернуся, передай листа пані, — сказав він. — Не раніше, як увечері. Запам'ятай. І поклянись, що нікому не скажеш про це жодного слова.

Він поклав листа в шухляду стола.

— Ось тут знайдеш його, — мовив він, не підводячи голови. — Чому ти не відповідаєш?

Перлинка схлипнула і впала йому до ніг.

— Вбийте мене, пане… Я така нещасна… — у відчаї мовила вона. — Де наша пані? її ніде немає!.. А я ходила в місто. Я ж не знала… — Вона затулила руками обличчя і гірко заплакала.

— Встань! — суворо сказав Марко Поло. — Що ти говориш? Розказуй, що сталося. Чуєш? Негайно встань!

Покоївка встала.

— Ви ж, милостивий пане, прислали посланця і жовтий паланкін. Вони забрали пані у віллу над річкою. — Сльози знову залили їй обличчя. — Вона була така рада. «Швидше, Перлинко, — сказала вона, — мені треба переодягнутися. Пан чекає мене у віллі над річкою».

І ось ви тут, милостивий пане. А пані немає… Я так боюся…

Марко Поло урвав балакучу дівчину.

— Ну, досить! Розкажи краще, як це все трапилось.

Він похмуро слухав покоївку.

— Ти кажеш, жовтий паланкін?

Служниця несміливо глянула на Марко. Голос його звучав так, начебто він говорив про щось зовсім стороннє.

— Вийди, легковажне дівчисько! — не стримався він. — Я не можу більше тебе бачити.

Багато подій сталося за сьогоднішній день. Доки він був у Ахмеда, викрали Ашіму. Що йому говорив Хіу Хенг? «Якщо вам потрібні докази, то поцікавтесь історією генерала Чена. Ахмед викрав у нього дружину й доньку, а на самого генерала звів наклеп перед імператором». У вухах Марко Поло все ще лунав насмішкуватий голос Ахмеда: «Ви мені сьогодні не потрібні. Чого б це я посилав по вас кур'єра?