Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 204

— Постукай ще раз! — наказав Марко Янгові.

Носильник затарабанив ногою у ворота. Раптом почулися кроки. Марко Поло поглядом дав знак Янгу. Охоронці міцніше стиснули списи і наготувалися до стрибка.

— Відчиніть ворота! — гукнув Янг. — Ми прийшли від милостивого пана Ахмеда.

Але йому ніхто не відповів. Кроки затихли. Однак напружений до краю Марко Поло відчував присутність людини за ворітьми. Більше не можна було зволікати. Держаком меча він щосили вдарив у ворота.

— Відчиніть ворота! — щосили гукнув він. — Іменем імператора!

Хтось квапливо пішов у глибину саду. І одразу ж десь здалеку виразно долинув крик Ашіми:

— Допоможіть! Я тут! Допоможіть!..

Марко Поло застромив меч у піхви і, підскочивши, вхопився за край муру, його приклад наслідували Янг і охоронці Хіу Хенга. Перелізши в сад, вони побігли до вілли. Ніхто не перестрів їх. Двері в будинок були замкнені.

— Лишайтесь тут! — наказав Марко охоронцям. — Щоб ніхто не втік.

Разом з Янгом вони проникли в дім і, проминувши кілька кімнат, потрапили до кухні. Тут вони побачили двох служників, служанку і товсту куховарку, яка без-пересталь скиглила:

— Не чіпайте нас, панове! Ми не зробили нічого поганого!

Марко Поло схопив одного з служників і витяг його з переляканого гурту.

— Де ви її заперли? — спитав він. — Іди вперед!

Служник, високий, кремезний чоловік, повів їх сходами нагору. Вони йшли довгим, напівтемним коридором. За колоною стояв Саїд. Він звик до темноти, і тому добре бачив Марко Поло, людину, за якою стежив уже вісім років, бо таким був наказ його пана. Зараз він ненавидів Марко більше ніж раніше, ненавидів, бо знав, що ніколи тепер не здійсняться його мрії про маленький будинок і спокійне панське життя. Ніколи не пробачить йому Ахмед того, що він випустив з рук дівчину. А він так безпечно почував себе у цьому будиночку. Тепер цей диявол і сюди прийшов. Ось він перед ним, за якихось п'ять кроків.

— Я йду, Ашіма! Ти чуєш мене?

З-за дверей долинув радісний голос дівчини:

— Марко, це ти?

Служник повернув у дверях ключ.

Саїд стояв беззбройний. Непрохані гості з'явилися так несподівано, що він зовсім розгубився. Ледача, одноманітна шпигунська робота приспала в ньому обережність. Нараз в коридор ввірвалося сонце. Ворог стояв перед ним, залитий яскравим світлом, високий, сяючий, його меч, глухо стукнувши, упав на підлогу.

Двері було відчинено. Марко побачив Ашіму. Вона несміливо ступила йому назустріч. Їй здавалось, немов вона піднімається на гору. На вершечку стоїть її коханий на тлі пломеніючого вечірнього неба.

Саїд, напруживши м'язи, приготувався до стрибка. Перед ним на підлозі лежав меч, блискучий, як срібло.

— Ашіма, — тихо мовив Марко. — Іди ж до мене!

Тоді вона кинулась до нього і сховала обличчя в нього на грудях. Марко міцно обняв її.

В цю мить Янг почув якийсь шерех. Повернувши голову, носильник побачив невиразні обриси чиєїсь постаті. Він підняв меч і замахнувся. Але Саїд прошмигнув повз нього і помчав униз по сходах.

Перед дверима в дворі стояли три охоронці. Саїд, наче вовк, вскочив у пастку. Він почав відбиватись, кусаючись, шкрябаючись, люто лаючись. Охоронці безжально вбили його.