Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 155

Потім мовив, показуючи на Саїда:

— Відведи його надвір. Хай Селім всипле йому двадцять сім палиць. Впусти панів до мене!

— Спасибі, о володарю! Молитиму бога, щоб ви жили тисячу років! — бурмотів Саїд, цілуючи полу халата Абаки. Намісник штовхнув його ногою.

— Спасибі, о володарю! — бурмотів Саїд, кланяючись і задкуючи до дверей.

Намісник сів у крісло, з непроникливим обличчям чекаючи чужинців.

Ніколо й Мафіо Поло стали навколішки, схилили голови і підвелися тільки за знаком намісника. Погляд Абаки невдоволено ковзнув по оправленій у золото бірюзі, що на вузенькому ланцюжку висіла на грудях у Ніколо.

— Вибачте, що ми заважаємо вам займатися важливими державними справами, але дозвольте передати вам невеличкий подарунок.

Ніколо Поло витягнув гаманець з матовими перлинами і поклав його на простягнену долоню намісника.

— Ваша доброта безмежна, скрізь тільки й говорять про ваші славнозвісні діяння на службі імператора, — вів далі Ніколо Поло. — Ми послали листа володарю володарів, наймогутнішому повелителеві світу, який своєю мудрою рукою керує народами, і в тому листі писали про безмежну доброту й люб'язність, з якою ви, о благородний пане, прийняли нас, негідних слуг його величності імператора Китаю. З вашого дозволу ми проїхали через прекрасну країну тангутів і скрізь чули, як люди з любов'ю і глибокою повагою вимовляють ваше ім'я. Ми бачили багато міст і палаців і добре поторгували. Ми придбали хустки, зіткані з верблюдячої шерсті й білої вовни, найкращі хустки в світі… Ми дякуємо вам, о пане, за безмежну доброту і люб'язність…

Купці низько вклонилися.

На обличчі Абаки не поворухнувся жодний мускул. І тільки в його очах спалахнули зрадливі вогники. Ці білі собаки вирішили зірвати його плани. Він прекрасно розумів їхню хитру гру. Але їхні розумно підібрані слова все ж таки примусили його відповісти байдужим і ледь насмішкуватим голосом:

— Ви послали листа великому хану? Ви могли б цього й не робити. Його вже й так сповістили про ваше прибуття.

— Це тільки коротка депеша, о благородний пане! — докинув Мафіо. — Пробачте, що ми спочатку не порадились з вами. Ми просто не наважилися турбувати вас такою незначною справою… Але зараз ми хочемо просити у вас великодушної допомоги, бо наші серця охоплені глибокою тривогою і неспокоєм…

Абака зберігав холодну байдужість. Бавлячись, він кинув гаманець з перлинами на широке сидіння крісла, потім знову зважив його на долоні.

— Ну, кажіть, — промовив він. — Але не забувайте, що мене чекають важливі справи.

Ніколо Поло примружив очі.

— Мені важко, благородний пане, говорити про такі речі… Ви знаєте, що мене супроводжує мій син. Поки ми з вашого дозволу подорожували по вашій країні, хтось хотів убити його…

— Вам привиділося, — сказав Абака.

— Ось цим кинджалом, пане! — Ніколо Поло витягнув з-за пояса кинджал. — На нього напали вночі в саду.

Брови Абаки грізно зійшлися на переніссі. Він намагався прочитати на обличчі Ніколо Поло, чи знає той про справжню причину замаху, однак не знайшов там нічого, окрім батьківської турботи про сина і вимогливого прохання допомоги.