Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 156

— Дайте мені зброю, — протяжно мовив він. — Я накажу відшукати злочинця. Мої солдати охоронятимуть вас.

Помахом руки він дав знати, що розмову закінчено.

— Дякуємо вам, благородний пане! — сказав Ніколо Поло.

Брати стали навколішки, тричі вклонилися і вийшли геть.

Щойно зачинилися за ними двері, як на порозі з'явився секретар, чекаючи наказів володаря.

— Саїд одержав свою кару?

— Ще ні, пане!

Раптом Абаку знову охопив гнів.

— Поклич слугу! — закричав він, — Я більше не можу дихати цим повітрям. Нехай він обкурить кімнату.

Слуга помахав кадильницею з ладаном. Відіславши слугу, Абака наказав:

— Нехай увійде Саїд!

Секретар вклонився і хутко побіг виконувати наказ володаря.

У Саїда аж коліна тремтіли, коли він заходив до кімнати. Він упав перед Абакою.

— Ось, дурню, твій кинджал!

Саїд не зважувався доторкнутися до зброї, доки Абака не наказав йому різким голосом:

— Бери!

Несміливим поглядом обмацавши обличчя Абаки, Саїд схопив кинджал і встромив його собі за пояс.

— Сьогодні ввечері ти вирушиш у дорогу! Будеш їхати день і ніч! Я дам дощечку з своїм підписом, щоб тобі давали найпрудкіших коней. Вночі бігуни освітлюватимуть тобі шлях палаючими смолоскипами.

У вухах Саїда змовницький голос Абаки звучав, як чудова пісня.

— Ти повезеш важливе повідомлення! Ніхто не повинен його бачити. Ніхто не повинен його знати. Чуєш? Інакше — смерть… Ти їхатимеш день і ніч. Ти — посланець з соколиним пером. Ніхто не зважиться затримати тебе, доки ти не віддаси цього листа в руки милостивого пана міністра Ахмеда… — Голос Абаки знову набув звичної інтонації:. — Зрозумів мене?

— Доки я не віддам листа в руки милостивого пана міністра Ахмеда, — віддано повторив Саїд.

— На нього чекає Селім, — озвався від дверей секретар. — Він ще одержить свою кару?

— Сімнадцять ударів дурневі, — сказав Абака. — Хай не дуже б'є, щоб він сьогодні ж увечері міг вирушити в дорогу.

— Ти собака, Селім, бив мене з усієї сили! — люто пробурмотів Саїд, обмацуючи зранену спину. — Ось зачекай, повернуся я!

Дужий Селім тільки засміявся.

— Біжи, Саїд, — гукнув він. — А то моя палиця ще раз потанцює по твоїй спині!

Коли настав вечір і секретар віддав Саїду запечатаного листа й дощечку з соколиним пером, той одразу ж забув про біль. Він сховав листа за пазуху, повісив на шию дощечку і бігцем подався до поштового двору, що містився біля головних воріт міста. Це було просторе приміщення, в якому значні подорожні могли знайти все необхідне. В стайнях завжди стояли напоготові чотириста добрих коней до послуг ханських посланців. В державі великого хана було більше десяти тисяч таких поштових дворів з двомастами тисячами коней. Хан Куб-лай заклав їх навіть у гористих місцевостях, далеко від великого шляху, де не було ні сіл, ні міст. За його наказом тисячі родин покинули насиджені місця і поселилися біля поштових дворів, щоб обслуговувати ханську пошту. Так тут виникли села, з'явились оброблені поля й безкрайні зелені луки.

Від Камбалі в усі провінції ханства пролягли великі дороги, по яких, на відстані двадцяти п'яти — тридцяти миль один від одного, було розташовано поштові двори. Між ними вздовж шляху тулилися маленькі села в тридцять або сорок хижок, де жили ханські кур'єри.