Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 153

Раптом йому згадалися відвідини храму, людські постаті, розпластані в пилюці перед величезним золотим ідолом із мертвими очима, бурмотіння молитов, ніж, що впився в шию чорного барана, темночервона кров у мисці.

Може, він образив чужого бога? Невже ідол вирішив помститися йому? Марко струснув головою, відганяючи він себе забобонний страх. Ні, ні, зовсім не те. На нього напав живий чоловік, з плоті й крові, напав підло й підступно.

Марко рушив назад по садовій доріжці і спинився біля вікна Ашіми. Дівчина, мабуть, уже спить. Тоді він тихенько відчинив двері і піднявся сходами у кімнату Матео.

Той зупинився і вражено глянув на юнака.

— Ти ще не спиш?

Марко показав йому кинджал і розповів про підступний напад.

Матео гнівно стиснув могутні кулаки.

— Грабіжники і вбивці! — процідив він крізь зуби. — Нехай тільки впіймаю його — я розчавлю оту вовчу морду!

— Ти гадаєш, це той чоловік з Лопа? — спитав Марко.

Матео безпорадно розвів руками.

— Ашімі про це краще не говорити.

— Так! Може, це був звичайнісінький злодій.

Марко відчинив вікно. В обличчя йому війнув подих мовчазної ночі. Чорне гілля, розчепіривши свої галузки-пальці, тягнулося до світла.

ПОСЛАНЕЦЬ З СОКОЛИНИМ ПЕРОМ

Після дощу засяяло сонце. На небі купчилося біле громаддя хмар, осяяне сліпучим світлом. Широка дорога між двома рядами дерев вела до палацу намісника.

Через парк покірним кроком ішов чоловік. Товста нижня губа його звисала донизу, хитрувате вовче обличчя з широким спадистим лобом виказувало затаєний страх. Чоловікові здавалося, що дорога до воріт не має кінця. Він був один-однісінький тут, серед дерев і кущів.

— Ти хто? — спитав його на воротях татарин.

— Це — Саїд. Хай проходить! — втрутився другий і ногою відчинив невеличку хвіртку.

Саїда провели до намісника Абаки. Той сидів у чорному, різьбленому кріслі. Праворуч і ліворуч від нього стояли фігурки звірів — журавля й черепахи. Абака погладжував густу чорну бороду. На ньому було шовкове, багато вишите вбрання. Саїд упав перед його кріслом навколішки і схилив до землі голову, йому було страшно глянути вгору. Коли йшлося про те, щоб когось убити, він був схожий на тигра, що, причаївшись, кидається на свою жертву; коли ж йому доводилося з'являтися до могутнього володаря, він нагадував лякливого шакала.

Намісник сам викликав його. Години, які минули з учорашнього дня, були для Саїда жахливими. «Чи не втекти мені?» думав він. Але ж влада Баки сягає далеко: від Кашгара до Камбалі, від Джаханнора до Талі. Він був знаряддям у руках Ахмеда Злого, який володарював у столиці могутньої держави, користуючись необмеженим довір'ям великого хана. Тому, хто викликав незадоволення Ахмеда, відрубували голову, а тіло віддавали собакам. По всіх містах сиділи прихильники Ахмеда. В таємних канцеляріях та державних установах він мав цілу армію шпигунів.

Саїд торкнувся чолом підлоги. Тепле сонячне проміння пригрівало йому спину.

Абака холодним, владним голосом промовив:

— Дивись на мене!

Саїд підняв голову і втупився зляканим поглядом в очі намісника, в темній глибині яких горів огонь. Він не витримав і знову опустив голову.