Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 101

— Їдьте самі, панове. Хай вам бог помагає! — мовив брат Джіельмо. — А ми повернемось до Італії. Я старий, безсилий, буду вас тільки обтяжувати.

Мафіо Поло допоміг братові Джіельмо вибратись на палубу, йому було жаль ченця.

— Ми не сердимось на вас, брате Джіельмо. Ми, купці, непосидячі люди. Нас завжди тягне в далекі краї. Задля вигідної справи ми ладні поїхати хоч на край світу. Бувайте здорові! Бажаємо вам щасливого повернення на батьківщину!

Ще місяць пробули венеціанці в Лайї, аж поки не одержали добрі вісті. В країні поволі оживала торгівля. Знову в порт почали заходити кораблі. Ремісники, повернувшись до міста, взялися до своїх справ, будівельники заходилися біля зруйнованих будинків.

Одного осіннього дощового дня венеціанці залишили місто. З ними їхало ще чимало купців, які теж прагнули дістатися через Багдад і Моссул до Ормуса, розташованого на березі Персидської затоки. По дорозі через Вірменію до них приєдналося ще кілька купців, і, зрештою, утворився неабиякий караван.

Спочатку життя, сповнене перемін, подобалося Марко. Країна, по якій вони їхали, здавалася йому надзвичайно великою, анітрохи не схожою на Венецію. Караванний шлях пролягав по диких, скелястих горах і безкрайніх родючих полях. Часом з ранку до ночі вони не зустрічали жодної живої душі, жодного селища. А потім раптом перед їхніми очима в широкій улоговині поставало велике місто.

На вершинах гір біліли сніги. В низовинах без упину йшли дощі. Річки виходили з берегів, і тоді караванові доводилось далеко обминати їх. Однак ніщо не могло спинити мандрівників.

НІЧНА РОЗМОВА

У невеличкій кімнатці караван-сарая горіла лампа. Двері були відчинені. Марко неспокійно перевертався на своїй постелі. Поруч спав Матео. Надворі все було огорнуте непроникною темрявою, тільки зірки палахкотіли на небі. Посередині чотирикутного, вистеленого каменем двору плюскотів водограй.

Інколи Марко здавалося, ніби він уже не знати коли вирушив у мандрівку. Життя чужих міст так захопило юнака, що спогади дитинства зблідли в його пам'яті, йому навіть здавалося, ніби Венеція з її каналами й островами була лише прекрасним сном, який він бачив колись давно.

Скинувши ковдру з козячої шерсті, хлопець підвівся з постелі. Крізь відчинені двері він побачив біля водограю дві чоловічі постаті. Темна ніч якось дивно посвітлішала, немов зірки наблизились до землі. Вдалині почулося надривне виття й скавучання шакала. Потім знову запала тиша.

Пересвідчившись, що Матео міцно спить, Марко вийшов надвір. В сусідній кімнаті лежали батько й Мафіо Поло. Марко наблизився до водограю і змочив собі чоло.

Чоловіки урвали розмову. Один з них, високий, кремезний, підвівся з землі і обійшов навколо водограю. Він був одягнутий у важкий парчевий плащ, його темні очі запитливо дивилися на Марко.

— А, це ви! — промовив він. — Я вже думав, що якийсь шпигун, котрого цікавлять чужі розмови. Сідайте до нас, месер Поло.

Марко впізнав чоловіка. Це був персидський купець Хаджі-Мухаммед. Він з видимою насолодою говорив по-італійськи, вживаючи неаполітанську говірку.