Читать «Незвичайні пригоди Марко Поло» онлайн - страница 100
Віллі Мейнк
— А де ви ховалися? — спитав Мафіо Поло.
— Я втік разом з вірменськими торговцями в гори. Коли ворожі війська вийшли з міста, ми повернулися. Наше селище було розграбоване, але, на щастя, не зруйноване. Згодом почали потроху повертатися й жителі.
— Значить, тепер мандрувати небезпечно? — спитав Ніколо Поло.
— Я не боягуз, — відповів Неллі, — але вночі не ходжу по вулицях.
Брати пішли в порт. Вони були зовні не схожі: Мафіо Поло — присадкуватий, із грубим, насмішкуватим обличчям, а Ніколо — стрункий, жилавий, з різко окресленим лицем. Але вони завжди розуміли один одного без слів. Зараз кожен з них вичікував, хто першим заговорить про потаємну турботу, що гнітила їхні серця.
— Можна відіслати Марко назад у Венецію разом з капітаном Антоніо, — сказав Мафіо.
— Можна.
Вони трохи помовчали. Море блищало проти сонця, аж очі сліпило. Корабель на ньому здавався чорною тінню.
— А що він робитиме у Венеції? — спитав Ніколо. — Сам у Венеції…
— Нехай краще залишається з нами. Та й чи витримає він, коли ми відішлемо його назад?
Брати переправились на корабель і піднялися на палубу. Там їх з нетерпінням чекали капітан Матео і Марко. Вони вже знали про війну.
— Ну що, тату? — спитав Марко. Він стояв перед батьком, майже однаковий з ним на зріст, з вузьким, ще трохи дитячим обличчям, яке говорило про його допитливий розум та багату уяву, і дивився на батька з острахом. — Ми все одно поїдемо! Нас ніщо не затримає, чи не так?
Не одержавши відповіді, він обернувся до дядька Мафіо:
— Чому ви мовчите?
Мафіо нахмурився.
— Це не така проста справа, Марко. Чого доброго, ще згубимо свої голови. А це мені не до смаку.
Марко сердито відмахнувся рукою. Однак Мафіо стояв на своєму.
— Запитаємо капітана Матео. Нехай він вирішить. Як ти гадаєш, Ніколо?
Той ствердно кивнув головою.
— Хай його біс візьме, того триклятого султана! — тільки й мовив капітан Матео.
Ченці пішли в монастир. Наступного ранку брат Джіельмо повернувся звідти сам. Старий, сивий чернець був пригнічений. Він попросив у Ніколо й Мафіо Поло кілька хвилин для розмови. Брати завели його до себе в каюту.
Відсапуючись, брат Джіельмо сів на лавку.
— Ви, напевне, чули про останні воєнні події?
— Так.
— І що ви збираєтесь робити?
— Взявши все, що нам треба, будемо продовжувати свою подорож.
Брат Джіельмо розгублено глянув на співрозмовників. В очах Мафіо блиснули насмішкуваті іскорки. Обличчя Ніколо лишилось спокійним.
— Я прошу вас не вирушати далі, доки в країні не запанує лад.
— Ні, брате Джіельмо, — відповів йому Мафіо Поло. — Якщо ми будемо вагатися на самому початку мандрівки, то ніколи не досягнемо мети. Де брат Ніколо да-Віценца? Він поділяє вашу думку?
Джіельмо почервонів.
— Брат Ніколо лежить хворий у госпіталі, — збуджено сказав він.
— Отак раптово захворів? — спитав Ніколо Поло.
Чернець втомлено махнув рукою. Чи варто було звалювати вину на іншого? Правда, це брат Ніколо умовив його відмовитись від подорожі, але ж він не дуже йому й заперечував. Він так само не любив небезпек і пригод, як і брат Ніколо, котрий від страху аж захворів.