Читать «Очікування шторму» онлайн - страница 5

— На добраніч! — проникливо побажала Клавдія Іванівна.

Він обернувся, трохи затримався біля дверей.

— Дякую. Та ба, професія ескулапа не завжди дозволяє здійснити це гарне побажання. На добраніч і вам, мила хазяйко. — Він відчинив двері, тоді знову озирнувся. І, побачивши, що вона продовжує стояти на тому самому місці, запитав: — До речі, чи не змогли б ви передрукувати для мене кілька сторінок?

— У моєї машинки зламався стрічкопровід.

— Дайте я подивлюся.

— Спасибі вам. Але я вже запросила майстра.

«Дивно, — зайшовши до кімнати, подумала Клавдія Іванівна. — Звідки він може знати, що у мене є друкарська машинка? Адже я ніколи не друкувала в його присутності».

2. Записки Кравця

Я, звичайно, не бачив особисто, але чув у розвідвідділі, що Денікін утік із Новоросійська на військовому кораблі під французьким прапором. Останнім драпонув із порту американський крейсер «Гальвестен». Американці пропонували денікінцям бязь, фланель, солдатські черевики, шкарпетки, лопати в обмін на кубанську пшеницю. Про це я сам читав у білогвардійській газеті «Кубанське слово».

Ми захопили стоси цих газет і ще інших, білокозачих — «Вісник Верховного округу». Газети ці ми пустили на куріння, оскільки були ласі до тютюнцю, а точніше, махорки, з якою подружилися у важкі воєнні роки так же вірно, як і з гвинтівкою, шинеллю, сідлом.

Коні різної масті, залишені білогвардійцями, наче пси, блукали по місту. Великими, отупілими очима поглядали на перекинуті візки, тачанки, гармати. Наче в хаті перед далекою дорогою, на вулицях лежали клунки, валізи, корзини. Сила-силенна! Залізничні колії були забиті ешелонами з фуражем, продуктами, снарядами…

Ми здавали охороні полонених на Суджукській косі, коли прискакав посланець і передав мені наказ з'явитися у штаб 9-ї армії до товариша Каїрова.

Вечоріло, але небо ще світилося голубінню, хоча на. ньому вже, наче ластовинки, виступили перші зірки. Земля, розморена сонцем, парувала. І повітря на вулиці було каламутне, як у прокуреній кімнаті.

Каїров, з перев'язаною рукою, — розірвана шкірянка наопашки — хитро глянув на мене і спитав:

— Як настрій?

За його спиною маленький і жовтий, ніби прив'ялений, чоловік, в окулярах зі зламаною дужкою, монотонно диктував друкарці:

— Захоплено сорок гармат, сто шість кулеметів, чотири бронепоїзди, тридцять аеропланів… Загальна кількість полонених становить…

— Бойовий, — відповів я.

— Гаразд. Справа для тебе є.

— Нарешті.

— Час настав, — сказав Каїров. — Недарма ж я тебе чотири місяці готував. Посидь хвилин п'ять у коридорі. — І додав з усмішкою: — Більше чекав.

Не знаю, чому він назвав передпокій коридором. Ніякого коридора в цьому панському особняку я не побачив. Двері з вулиці — біля них стояв вартовий червоноармієць — зазирали прямо в широкий передпокій, викладений кольоровим паркетом. На паркеті тьмянів кулемет. Вусань дядько протирав його ганчіркою.

У глибокому, обшитому золотим плюшем кріслі зневажливо, наче пан, сидів молодий парубок. З товстими губами, м'ясистим носом. Погляд у хлопця був лінивий і трохи презирливий. Він курив товсту смердючу сигару. Потім йому набридло диміти, і він загасив її, вдавивши в золотисту плюшеву обшивку.