Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 20

Хоча по-справжньому коштовних речей у квартирі не водилося, не було в ній також і випадкових: усе свідчило про старанний добір. В око йому впав лист, непомічений уранці. Згідно зі штампом на конверті його було надіслано з Гренобля. Написаний чоловічою рукою, лист цей вразив його своїм тоном, лагідним і веселим водночас. Лише дочитавши його до кінця, комісар збагнув, що це писав її батько.

«… Твоя сестричка знову при надії, і її інженер пишається з цього так, наче вже збудував найбільшу в світі греблю… Матінка й досі цілими днями воює з чотирма десятками малих шибеників, і, коли ввечері повертається додому, від неї приємно пахне дитячим пі-пі…»

Погляд його зупинився на весільній сестриній фотографії, зробленій кілька років тому. По обидва боки від молодих сиділи батьки, напружені й незграбні, як завжди на таких фотографіях. Були там ще чоловік та жінка з трирічним малюком і, нарешті, зовсім юна особа з жвавими усміхненими очима — певно, сама Марінетта.

Мегре поклав фотографію до кишені. Згодом таксі підвезло його до управління, і він знову опинився в своєму кабінеті, де напередодні кільканадцять годин підряд, аж до пізньої ночі, намагався вивести на чисту воду молодих грабіжників.

Та не встиг він ще зняти плаща, як у двері постукав Жанв'є.

— Я бачився з її братом, патроне. Він прийняв мене у своєму кабінеті на вулиці Ле-Поллетьє. Він там у них досить великий начальник.

Мегре простяг йому весільну фотографію.

— Ось цей?

Жанв'є не вагаючись показав на батька трирічного хлопчака.

— Йому вже було відомо, що сталося минулої ночі?

— Ні! Він ще не встиг переглянути ранкових газет. Мені довелося довго тлумачити йому, що йдеться саме про його сестру. Він запевняв, що в неї не така вдача, щоб чогось ховатися чи тікати. «Мені часом доводиться карати її за надмірну щирість, бо це далеко не всім подобається…»

— Тобі не здалося, що він щось від тебе приховує? Мегре в задумі перебирав свої люльки. Потім взяв одну і почав повільно натоптувати.

— Ні! По-моєму, це дуже порядний хлопчина. Він одразу розповів мені про їхню родину. Батько працює викладачем англійської мови в одному ліцеї у Греноблі. Мати завідує дитячими яслами. Там мешкав ще одна його сестра, одружена з інженером. Вона щороку народжує йому по дитині.

— Я знаю…

Мегре не став пояснювати, що дізнався про це з листа, знайденого в шухляді.

— Після середньої школи. Марінетта вирішила поселитися в Парижі. Спершу вона працювала секретаркою в одного адвоката. Та ця робота була їй не до вподоби, і вона пішла на курси косметології. Брат каже, що вона мріє про власний косметичний салон…

— А хто її наречений?

— Точніше, колишній наречений. Хлопчина на ім'я Жан-Клод Тернель, синок одного паризького промисловця. Марінетта познайомила його зі своїм братом і навіть збиралася везти на оглядини до Гренобля…

В розслідуванні карного злочину ніщо так не спантеличує, як відкриття, що перед тобою звичайнісінькі, цілком нормальні люди. Як же тоді й чому вплуталися вони в ту чи ту драму?