Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 21

— А братові відомо, що Жан-Клод частенько в неї підночовував?

— Він особливо про це не розводився, одначе натякнув, що хоч він їй брат і мусив би це осуджувати, але дивиться на такі речі цілком по-сучасному…

— Одне слово, зразкова родина! — буркнув Мегре.

— По-моєму, він добрий хлопець….

Судячи з того, що він побачив у квартирі на авеню Жюно, Марінетта теж добра дівчина.

— І все-таки я хотів би якнайшвидше її впіймати. Її брат бачився з нею останнім часом?

— Востаннє — позаминулого тижня. В неділю, коли нона не їздила за місто, вона була зі своїм братом та невісткою. Вони мешкають у районі Ванв, поблизу міського парку… Франсуа Ож'є каже, що це дуже практично, коли маєш дітей…

— Вона їм нічого такого не розповідала?

— Ні… Хіба що зауважила між іншим, що здибала якогось дивака і незабаром розповість їм щось цікаве. Невістка навіть почала її під'юджувати: «Що, новий наречений?»

Жанв'є було ніяково, що його відомості виявилися такими банальними.

— Та вона відказала, що з неї досить одного…

— А чого вона порвала з Жан-Клодом?

— Вона згодом зрозуміла, що це легкодухий тюхтій, який до того ж не дуже прагнув з нею побратися. Він двічі провалювався, поки одержав диплом. Батько потім вирядив його до Англії, до якогось свого приятеля, але й з цього нічого путнього не вийшло. Кінець кінцем йому знайшли роботу в якійсь паризькій конторі, але й там з нього невдоволені…

— Дізнайся, о котрій годині відходить нічний чи ранковий поїзд до Гренобля.

Це теж нічого не дало. Коли б Марінетта сіла на перший ранковий поїзд, вона вже була б удома. Та по телефону і батько, і мати відповіли, що вони її навіть не бачили.

Певна річ, довелося говорити дуже обережно, щоб марно не турбувати цих добрих людей.

— Ні, ні… Не сталося нічого страшного… Заспокойтеся, пані Ож'є… Ваша донька була свідком збройного нападу… Ні, не в неї вдома… Просто на авеню Жюно… Не знаю, чому саме, але вона вирішила на якийсь час зникнути… Я думав, що вона поїхала до вас.

Поклавши трубку, він глянув на Жанв'є.

— Ух! Ну що я міг їй сказати? Лапуент допитав уранці дівчат із косметичного салону; і ніхто з них не знає, де Марінетта бувала у вихідні… Вона вийшла з дому в дощ без валізки, в чім була… Навіть не взяла нічого, щоб переодягтися. Певна річ, їй відомо, що в будь-якому готелі її було б неважко знайти.

— Отож я думаю, що вона могла сховатися у котроїсь із подруг, якій вона цілком довіряє, або податися до якоїсь добре їй знайомої місцини за містом… Можливо, в якомусь із заїздів у передмісті абощо… Вона любить плавання… Навряд чи вона щотижня їздить до моря — з її заробітками… Тож вона скоріше уподобала собі місцинку десь ближче — скажімо, на березі Сени, Марни або Уази.

— Отож рушай до цього Жан-Клода і спробуй дізнатися, куди саме вони виїздили…

У суміжній кімнаті терпляче чекав своєї черги Моер, тримаючи в руці картонну коробочку з кулями та трьома гільзами.

— Експерт згодний, патроне. Йдеться про калібр сім і шістдесят три сотих… Майже певно: стріляли з маузера!