Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 19

Цього можна було сподіватися. Пані Лоньйон, попри своє англійське ім'я Соланж, цілком була здатна вчинити скандал перед репортерами, котрі могли щохвилини надійти до квартири Лоньйона. І тоді не знати, в що це виллється у газетах.

— Але ж ти не повинна сидіти біля неї день і ніч, аж поки не видужає Лоньйон! Спробуй якось домовитися, з тією набожною сусідкою.

— її прізвище мадемуазель Папен.

— Я думаю, за певну суму вона згодиться побути кілька днів з пані Лоньйон… А коли ні, найми доглядальницю…

Коли вони вийшли з ресторану, з неба ледь накрапало. Піднявшись на авеню Жюно, комісар побачив інспектора Шінк'є, який саме вийшов з одного будинку і дзвонив у двері другого.

Робота ця була важка і невдячна. Доводилося турбувати багатьох заклопотаних своїми дрібними повсякденними справами людей, яких дратувало чи навіть лякало саме слово «поліція».

— Дозвольте запитати, чи не помітили минулої ночі…

Всі вже знали, що на їхній вулиці вчинено замах на інспектора поліції. Чи не підозрюють часом у цьому їх?

То й кому охота розказувати-незнайомому, що ти робив минулої ночі?

І незважаючи на це, Мегре залюбки помінявся б місцем з Шінк'є, бо це дало б йому змогу краще ознайомитися з вулицею, з людьми, що її населяють, з інтимним життям цієї місцини. А це в свою чергу дозволило б коли не розгадати цю драматичну загадку, то, принаймні її збагнути.

Та, на жаль, бригадний комісар не мав права власноруч братися до такої чорної роботи. Йому і так уже не раз закидали, що він забагато часу проводить на місці злочину замість керувати розслідуванням із свого кабінету.

Перед будинком Марінетти залишився тільки один поліцай. На бруківці досі видніла пляма крові. Перехожі часом зупинялися біля неї, не збираючись у гурт. Журналісти зникли.

— Що нового?

— Нічого, пане бригадний. Все спокійно…

У комірчині консьєржки подружжя Соже лагодилося обідати. Біля столу сидів нічний швейцар «Паласу» в своєму жахливому халаті. Він був досі неголений.

— Ні, ні, не турбуйтеся… Я хочу на хвилинку піднятися на п'ятий, але ще два запитання… У мадемуазель Ож'є, звичайно, немає власної машини!

— Два роки тому вона купила собі моторолер, але невдовзі продала після невеличкої аварії…

— Де вона здебільшого бувала під час відпустки?

— Того літа вона їздила до Іспанії і повернулася така засмагла, що я її зразу і не впізнала…

— Вона їздила сама?

— Казала, з якоюсь подругою…

— До неї часто ходили подруги?

— Ні. Крім нареченого, про якого я вже вам казала, — та от останнім часом інспектора, до неї ніхто не ходив.

— А в неділю?

— У неділю вона часто йшла на роботу звечора і поверталася аж у понеділок уранці. В понеділок косметичні салони зранку не працюють…

— Отже, вона навряд чи могла їздити далеко, га?

— Знаю, що вона любить купатися й смажитися на сонці… Вона часто казала, що провела на пляжі багато часу…

Він знову піднявся сходами і хвилин п'ятнадцять відчиняв та зачиняв шухляди в комоді та шафі, оглядаючи білизну, одяг і різні дрібнички, що могли б дати уявлення про вдачу, смаки та уподобання їхньої власниці.