Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 180
Жорж Сіменон
Він знав розташування кімнат у квартирі Манюеля і одразу збагнув, що Алін стояла біля вікна тієї комірчини, в якій її опікун проводив цілісінькі дні.
Мегре раптом відчув, як кров відлинула йому від обличчя і гострий бридкий страх стрілою пронизав серце.
— Скільки з мене? — прошепотів він.
— Це вам скаже секретарка…
Він знову опинився на сходах і на повні груди вдихнув прохолодне, з запахом цвілі повітря. Внизу на нього вже чекала іспанка, яка провела його до виходу і зачинила двері.
Якимось чудом інспекторові Люка пощастило знайти місце в затінку. Сидячи за кермом, він читав газету.
Мегре підвів голову. Алін у вікні вже не було. Вія перейшов вулицю і пірнув у під'їзд.
Діставшись на четвертий поверх, комісар подзвонив, якийсь час слухав муркотіння пилососа, поки нарешті двері відчинилися, і він зіткнувся зі старою прислужницею, котру якось уже бачив раніше.
— Ви до мосьє Пальмарі?
— І до мадемуазель Алін…
— Здається, мадам приймає ванну… Але заходьте. Він зайшов до салону і крізь відчинені двері заглянув до комірчини. Манюєль у шовковій піжамі сидів у своєму кріслі і слухав радіо. Помітивши комісара, він знехотя повернув вимикач.
— Ви знову…
Мегре перейшов до його кімнати. У вітальні, винюхуючи доріжки, хропів пилосос.
— Я хотів би поговорити з Алін.
— Вона щойно була тут…
— Я знаю. Я бачив її у вікні.
— Вона купається… Що вам від неї потрібно?
— Чесно кажучи, я ще не знаю…
— Послухайте, пане комісар… Я завжди був чемний з вами. Я не раз робив вам послуги… Коли б про неї дехто знав, то, певно, у мене під шкірою було б трохи більше куль, ніж зараз… Але останнім часом ви перебираєте міру… Замість подяки ви намагаєтесь покласти на мій карб усі мерзоти, що відбуваються в Парижі… Поставте себе на моє місце. Чи могли б ви терпіти всі ці підозрілі погляди, підступні запитання, не знаючи навіть, чого від вас хочуть?..
— Я зараз саме в такому становищі…
— Можливо, та це ще не дає вам права виїжджати на інших. Алін тільки що бачила, як ви вийшли з машини і дзвонили до зубного лікаря… Певна річ, це тому, що вона ходила вчора до нього лікувати зуби і сама сказала вам про це.
— Ні, не тому…
— Тоді чому? Я не розумію. Чи, може, ви хочете сказати, що теж лікуєтесь у нього?
— Давайте почекаємо Алін. Я не хочу повторюватися.
Він підійшов до вікна і, засунувши руки в кишені, глянув туди, де за тюлевими фіранками доктор Мелан приймав свою пацієнтку.
Звідси не. було видно, що відбувалося всередині. Він насилу розрізнив кілька білих плям, одна з яких раптом рушила з місця і стала виразнішою. Це лікар наблизився до вікна, щоб узяти якийсь інструмент.
— Скільки разів я приходив до вас цього тижня? Га, Манюєлю?
— Тричі… Це мені так набридло, що я міг би сказати десять разів… Коли я працював на вулиці Фонден, мені було байдуже… Там будь-хто може зайти і вийти коли йому заманеться… Бо то бар. Сиди собі, пий, а хочеш — давай побалакаємо… Поганий той хазяїн, який цього не вміє. Але це вже не бар, це квартира — моя та Алін. А квартира — то річ священна, чи не так?.. Навіть поліція не має права зайти сюди без ордера..; Я правильно кажу?