Читать «Клуб «100 ключів»» онлайн - страница 165

Подібно до них, він навіть завів собі своєрідні візитні картки з фіктивною адресою та номером телефону і вручав їх своїм клієнтам.

— Вена мешкає на бульварі Курсель і вчиться в Copбонні. В неї є подруга, що живе на бульварі Сен-Жермен. Це донька лікаря Буе — телефонний номер у довіднику. От, здається, і все, що я можу сказати вам про цю дівчину.

— Вона має машину?

— Як і має, то віднедавна, бо їй усього дев'ятнадцять років. Її дядько визначний урядовець, і, звичайно, в нього є машина з особистим шофером… Попереджаю — якщо ви звернетесь до консьєржа, він одразу повідомить головного префекта, котрий найсуворішим чином заборонив нам вести це розслідування. Вам ясна картина?

— Це, певно, забере трохи більше часу, ніж звичайно… Ви можете сказати, яка вона з себе?

Мегре кількома словами описав Ніколь Прієр.

— У таку погоду вона навряд чи сидітиме після обіду вдома, — висловив здогад Барнакль. — Можливо, я ще встигну…

Перед тим як відчинити двері, він обернувся і з гримасою, що мала замінити посмішку, промовив:

— А коли що трапиться, не треба клопотатися про мене… Я вже давно ладен послати це все під три чорти…

Мегре здивовано зиркнув на нього. Виявляється, не всім служба в поліції була так до душі, як йому.

— Вони не мають права позбавити мене пенсії, бо це мої кревні гроші… Розумієте? Вони уривали їх у мене з кожної платні бозна-скільки років…

Залишившись на самоті, Мегре підписав кілька паперів, що лежали на столі, й підвівся. Він нічого не міг вдіяти! поки не було фотографії, і відчував себе безсилим і безпорадним.

Перш ніж залишити Сюрте, він за звичкою зайшов до ¦¦ інспекторської. Там, світячи лисиною, що помітно збільшилася відколи він служив у комісаровій бригаді, сидів Люка.

— Зайди на хвилинку…

Він не став розповідати йому про свою нічну пригоду-і не через заборону префекта, яку він уже й так порушив. Просто комісарові не стало духу знову пригадувати деталі цієї принизливої для нього історії.

— Заходь… Можеш сісти…

— Щось негаразд, патроне?

— Так, дрібниці, байдуже… Ти часом не знаєш когось із студентів Сорбонни?

— З якого факультету?

Мегре лише знизав плечима.

— Адже їх тисячі…

Якийсь час Люка задумливо розглядав килим.

— Я там знаю одного із швейцарів, родича моєї жінки… Але це всього тільки швейцар…

— У тебе з ним добрі стосунки?

— Чудові — адже ми дуже далекі родичі… Бачимося раз на два-три роки, коли хтось у родині жениться або помирає…

— Ти можеш йому подзвонити і призначити побачення?.. Скажімо, у якійсь кав'ярні…

— Зараз дізнаюся, чи він сьогодні на роботі…

— Можеш подзвонити звідси.

Кузен пані Люка на ім'я Оскар Кутан був на роботі і за кілька хвилин узяв трубку.

— Так, це я… Що нового? Все гаразд… Теж непогано… Просила передати тобі привіт… Тітка Емма. Ми не бачили її вже принаймні три місяці;.. Кажеш, досі глуха?.. Буває… Слухай, я б хотів зустрітися і побалакати з тобою… Ні, нічого особливого… Ні-ні, я б не хотів там з'являтися… Що? О пів на сьому?.. Гаразд, я встигну… Перша ліворуч від бульвару Сен-Мішель?.. Люка запитально глянув на Мегре.